«Перед очима стоїть жахливий привид Ізюмського лісу»

Писати про війну простими словами мені не дозволить сумління.

У пам'ять про закривавлені дитячі іграшки на Краматорському вокзалі, про малят за столом у німецькій родині, які ще не усвідомлюють, що вже сироти, заради дівчинки - хмаринки у фіолетовому платтячку, заради хлопчика- херсонця у вишиванці, якого вже ніколи не побачиш на дитячому майданчику, заради всіх тих, чиї черевички стоять на міській площі і вже ніколи не будуть ношені, я маю писати про війну сьогодні, щоб її не було завтра.

Кожен місяць війни спробую описати одним словом, яке закарбувалося у моїй свідомості. Проситиму у Всевишнього, щоб ці слова лишались тільки на папері й ніколи не пробиралися через нейронні нетрі дитячо-підліикової свідомості.

Отже, лютий: СТРАХ. Страх утратити родину, будинок, домашніх улюбленців, друзів, країну.

Березень: БЕЗПОВОРОТНІСТЬ. Усвідомлення цінності щасливого довоєння, загострення почуття емпатії до тих, кого раніше не знала, відповідальність за кожну прожиту хвилину та за кожного, хто оточує, жахливе розуміння того, що людей помирає багато й одразу.

Квітень: НЕРІШУЧІСТЬ. Це, насамперед, стосувалося побуту: варто чи ні саджати город, заводити домашню птицю, намагатися покращити шкільні оцінки, навіть думати про літні канікули.

Травень: ТУГА. За першими повідомленнями про односельців, що потрапили в полон. За Захисниками Маріуполя, які задля збереження життя змушені були здатися в полон. За повноцінною весною, в якій співали б пташки, а не моторошно вили сирени.

Червень: ЗМІЇНИЙ. Місяць, коли особливо активізуються змії, і в житті також. Але як не парадоксально це звучить, слово "зміїний" червень подарував як надію, бо саме в цьому місяці окупанти залишили цей острів.

Липень: ХАЙМЕРС. Нове слово у моєму лексиконі, як і нова зброя на фронті. Не люблю зброю і сподіваюсь, що ніколи не доведеться взяти її в руки.

Серпень: ЗЛОВТІХА. Не зважаючи на гасло "Київ за три дні", саме серпень зруйнував надії окупантів захопити хоч одне українське місто за 31 день.

Вересень: ІЗЮМ. Попри щедрі дари від ЗСУ в якості звільнених міст Харківщини, перед очима стоїть жахливий привид Ізюмського лісу з 450 безіменними могилами. Слова "Вставай, дівчинко, діставай своїх з-під попелу" звучатимуть як подзвін по закатованих.

Жовтень: БЛЕКАУТ. Взагалі не люблю англомовних слів із закінченням на "аут", що символічно означають "вичерпано, втрачено, забрано".

Листопад: ІЗОЛЯЦІЯ. Саме ізольованою я почувалася між двох стін(задля власної безпеки), без світла та інтернету, але єдине, що мене гріло і давало надію - це мамині заспокійливі розповіді, дитячі казки і просто душевні розмови з родиною.

Грудень: ВСЕ ЩЕ ТРИМАЮСЬ. Впевнена, що кожен українець навіть без слів доносив цю фразу світові і поглядом очей, і вчинками, і жестами. Знаю, що завдяки цій фразі пережила цілий 2023 рік і тримаюсь зараз.

Наступний рік промайнув у моєму житті як раптова блискавка. Ми всі вижили, бо діяли, тому кожен місяць намагатимусь описати одним словом: згуртовуємось, мужніємо, готуємось, прямуємо, стримуємо, контрнаступаємо, донатимо, волонтеримо, розміновуємо, деокупуємо, фортифікуємо, відбудовуємо. Ці слова підкреслюю навмисне, адже вони стали чинниками творення щоденних реалій 2024 року.

Його я опишу географічними термінами, бо кожна назва яку я згадаю, омита кров'ю моїх земляків, які віддали життя на цій географічній локації, і ця страшна ціна має лишитися в моїй пам'яті і в пам'яті наступних поколінь. Січень: Ямпіль, Донецька область. Перша сумна звістка про загибель односельця. Лютий: Авдіївка. Сотні безвісти зниклих. Березень: знову глухим болем озвався у серці Маріуполь, звідки привезли воїна, у смерть якого досі не вірять рідні. Квітень: Кліщіївка. Звідти й досі немає вісток від сусіда. Не можу глянути в очі згорьованій тітці Олені, яка мужньо тримається і чекає. Травень: Давидів Брід, у День пам'яті Героїв згадали одразу двох загиблих там односельців. Червень: Бахмут. Роковини загиблого односельця з 5 Київської штурмової бригади, мав сяючу усмішку і смачний позивний "Апельсин". Липень: острови у дельті Дніпра під Херсоном. І де досі точаться бої за ці клаптики землі на воді, де ціною власного життя наш Баракуда врятував рештки своєї роти. Серпень: нова позначка на карті України, Курська область. З цієї щасливої точки починаю віртуально відновлювати карту моєї держави: вересень - Херсонщина, жовтень - Луганщина, листопад - Донеччина, а в грудень - Крим!

І хай мої мрії здійсняться до кінця року, а я в свою чергу намагатимусь гідно прожити життя, дароване мені такою страшною ціною руйнувань і людських жертв. Миру і єдності, тобі, моя багатостраждальна державо!