До війни ми з чоловіком і дитиною мешкали у Попасній. Мені подруга подзвонила о шостій ранку - сказала, що обстрілюють Київ, бомблять Харків, почалася війна. Я на роботу пішла. У нас в перший день ще було тихо. А потім почалося пекло. Мама загинула під час одного з обстрілів. Було пряме влучання в квартиру, де вона мешкала.

Дякувати Богу, нам сусідка дуже допомогла - дала номер телефону чоловіка, який вивозив у Бахмут людей. 

Було дуже важко з ним зв'язатися, зв'язку майже не було. Два дні ми дзвонили, поки він вийшов на зв'язок і вивіз нас. Була катастрофа, коли ми переїжджали у Бахмут з Попасної під обстрілами, але впоралися. 

Спочатку ми виїхали на захід України евакуаційним потягом. В Ужгород приїхали, а там нас розподіляли по різних містах, кого куди. Ми попали в селище міського типу Жденієво. У школі вісім місяців прожили. Там житло орендувати дуже дорого. Школу звільняли, бо учням треба було вчитися, а людей - кого в лікарню селили, кого - в покиуті будиночки. 

Чоловіка знайомий запросив нас сюди, під Чорноморськ. Тут - найдешевше житло по Україні.

Своє майбутнє я уявляю переможним. Перемоги ми хочемо.