Хардікова Марія, 10 клас, Харківський ліцей № 54 Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Андрющенко Тетяна Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ранок 24 лютого розділив життя громадян України на ,,до” та ,,після”. В цей день було випущено більше 150 ракет і в доленосний ранок велика кількість людей втратила домівки та життя. Я народилась та проживаю в Харкові, області котру почали оточувати в перші ж дні, через наближеність до кордону.

Насправді було дуже моторошно чути від батьків вказівки куди тікати при обстрілі, що пакувати в тривожну залізу, та к кому звертатись за допомогою при екстрених випадках.

Величезні черги в магазинах та пусті полиці, літаки що літають над тобою, відсутність зв’язку та способу зв’язатись з друзями та рідними щоб запитати про їх становище. Виїхати з міста було дуже ризиковано, бо на окружній була техніка та окупанти, не було ніякої гарантії що тебе випустять.

Якщо уявити дуже щасливий випадок ти б залишишся живим та тебе просто відправили назад, але якщо відкинути оптимізм та звернутись до реалій - навряд ви змогли б повернутись живими.

Рідні заспокоювали мене, казали що бомбардують лише військові об’єкти, мирних не чіпають та таке інше . Але після перших влучань в приватний сектор, багатоповерхівки, школи, дитячі садки та загалом в абсолютно цивільну інфраструктуру повірити в це було неможливо.

До сих пір країна терорист масово коїть військові злочини, але чомусь надто багато людей закривають на це очі та підтримують росію щоб вважати це нормою.

Для того щоб було зрозуміліше що я маю на увазі під військовим злочином, я наведу приклад. На самому початку повномасштабного вторгнення окупанти зайшли на окраїну Харкова, в екопарк під назвою ,,Фельдман”. Це зоопарк, що входить до числа об'єктів природно-заповідного фонду України. Кожного дня його відвідували купа людей, там мешкало тисячі тварин, також влітку там проводили табори де навчали поводитись та доглядати тварин. Принаймні так було до лютого 2022 року.

Екопарк потерпав від постійних ворожих обстрілів протягом половину року, та жертвами обстрілів стали 6 волонтерів та близько три сотні тварин.

Наразі парк наполовину замінований та повністю зруйнований-він став одним з сотень а то й тисяч доказів скоєння неприпустимих та аморальних вчинків окупантів. І це тільки один, невеликий приклад.

,,Руський мир” - хіба припустимо використовувати слово: ,,мир”, або щось на кшталт: ,,визволення від нацистів” для виправдання абсолютного геноциду населення та спроби винищити всю українську культуру?

Єдине позитивне за ці два роки так це об’єднання народу. Дуже багато людей у спілкуванні перейшло на українську мову та припинили споживати російський контент. Я не є виключенням, оскільки почала спілкуватись виключно українською мовою. Насправді перехід дався мені дуже легко, ніяких проблем не виникло, навпаки, я ніби скинула тягар зі своїх плеч.

Виникає така собі іронія, ще кілька років тому мені було соромно та незручно використовувати українську мову в спілкуванні, а зараз почувши російську мову, я почуваю себе дуже некомфортно.

Мене неймовірно тішить, що наразі люди почали просувати українську культуру, літературу та інше. Та виявилось що в нашій країні живе не менше успішних та талановитих людей ніж будь де в світі.

Кожного дня я прокидаюсь з відчуттям вдячності до наших захисників, завдяки яким ми маємо змогу жити більш менш нормальним життям, та до країн, котрі підтримують Україну-без них ми б не вистояли цих двох років.

Я вважаю, що кожен українець повинен працювати та наближати нашу перемогу.

Тільки під час повномасштабного вторгнення я зрозуміла ціну та вартість щасливих моментів, та почала цінувати кожну мить. Життя не закінчується на війні. Не треба ставити на собі та своєму житті крапку, бо завжди є можливість все виправити доки ви не опустили руки.