Бахмут… Рідне місто, яке назавжди залишиться в пам’яті, але тепер — у руїнах. Коли почалися обстріли, було страшно настільки, що навіть важко описати словами. Одного разу ракета пробила стіну в нашому домі, сина ледве не поранило. 

Світла, води й газу в місті не було. Я навіть тоді, серед усього цього жаху, продовжувала годувати покинутих собак — вони теж були беззахисними, наляканими, як і ми.

Зрештою, ми з чоловіком і сином вирішили виїжджати. Волонтери допомогли нам безкоштовно. Ми опинилися в Кам’янському, де поселилися в старому будинку. Нас підтримали сусіди: допомогли глиною, продуктами, посудом. 

Зараз ми намагаємося жити далі. І єдина надія — це мир. Я дуже хочу повернутись додому.