З перших днів війни було страшно. Вибухи лунали постійно. Обстріли не припинялися ні вдень, ні вночі. Було важко повірити, що все це відбувається насправді. 

Коли стало зовсім небезпечно, я вирішила виїхати самостійно. Залишила все у селі. Зараз я живу далеко від дому.

Отримую допомогу, потроху намагаюся облаштувати нове життя, хоч і непросто починати все заново. Живу у скрутних умовах. Втрачаю своє здоров’я від постійних переживань. Я дуже чекаю миру. Хочу повернутись додому після завершення війни та чекати вдома на дітей та онуків.