Волинкіна Марія, учениця 8 класу Кам’янець - Подільського ліцею №5 Кам’янець-Подільської міської ради Хмельницької області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Золочевська Наталія Володимирівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Я стою на березі сивочолого Смотрича, який століттями захищає моє місто від ворогів. Старезний каньйон, як вмілий кравець, оперізує великим камінням мури Старої фортеці. У моїй уяві розгойдується колесо історії. Що бачив цей старезний форпост? Згадую 27-річне панування Османської Порти, правління  Речі Посполитої. Кам’янець-Подільський був кілька днів столицею України. У своїй історії  він мав статус міста Магдебурзького права, а через кілька століть став справжнім туристично-фестивальним центром.

Моя сім’я почувала себе тут затишно і комфортно. Життя текло, як води Смотрича. Я зростала, навчалася, пізнавала світ, раділа своїм перемогам та засмучувалася через невдачі. Але початок повномасштабної війни змусив мене переоцінити життєві цінності та відчути гордість від того, що я – українка.

Той ранок 24 лютого став не просто кінцем спокійного життя. Це були сльози, відчай, страх. Найбільше я переживала за свою сестру, яка навчалася у Києві. А ще мої батьки до ночі допомагали приймати біженців, влаштовувати їхній побут. Мою родину, яка завжди була веселою і непосидючою, важко було впізнати. Та й усе моє місто змінилося до невпізнаваності.

Кілька днів наш проспект, залізничний вокзал були схожі на великий потік, що водночас набрав ознак схожості на вулканічну лаву: розжарену від нерву, панічно-страшну. Через простріляні автомобілі, стомлені і налякані обличчя ми відчули гіркий смак війни.

Але раптом, моя нація, як фенікс із попелу, пройшла ще один етап переродження. Її кращі ментальні риси: волелюбність, незламність, сила духу, - підняли глибинні пласти мужності і неймовірний дух патріотизму. Війна в Україні кожного з нас змусила глянути на своє життя та вчинки з іншого боку, переосмислити їх. Ми забули про свій егоїзм, про свої власні бажання, а прагнули хоч чимось допомогти іншим.

І до сьогодні моя підготовка до уроків, змагань, предметних олімпіад проходить поряд із волонтерською допомогою. Зі своїми друзями я плету сітку, збираю солодощі, книги, одяг для дітей із звільнених територій. Та найбільше допомагаємо нашим захисникам.

Особисто я ніколи раніше не відчувала такої гордості через те, що я українка, як зараз. Це наче неймовірна нагорода, знак нескореності та гідності. Недарма увесь світ сьогодні захоплюється нашими захисниками, нашим гордовитим та незламним народом.

І до сьогодні залишається таємницею – у чому наш секрет сили. Хоча разом з цим, лише ми знаємо усю ціну нашої свободи та нескореності.

Сьогодні я неймовірно пишаюся, коли звучить гімн незламної України, коли чую, як нашою рідною мовою намагаються спілкуватися інші нації. Символом сьогодення є Україна, символом свободи, нескореності - українці. Саме незламність духу, сила української нації допомагають нам у боротьбі з ворогом.

Адже ми є нащадками волелюбного народу, який постійно своєю кров’ю намагається здобути свою свободу, право на щасливе та мирне майбутнє у квітучій Україні.

Я неймовірно пишаюся тим, що я українка – горда, нескорена та вільна. У цьому і є моя суперсила. Знаю, що скоро настане той час, коли увесь світ буде наслідувати наше прагнення до свободи, а в усіх на вустах буде лунати – Україна!