Волинкіна Марія, 14 років

Переможниця конкурсу есе 2024, 3 місце

Кам’янець-Подільський ліцей № 5

Вчитель, що надихнув на написання есе - Золочевська Наталія Володимирівна

 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Лист загиблого  25-річного героя,

випускника нашого ліцею

Шевчука Андрія Юрійовича

Колись на уроці історії я почув оповідь про відчайдушних спартанців, їхня сміливість та відвага не могли не захоплювати. Тоді мужність та бойові навички вважалися найвищими цінностями.

Сидячи за шкільною партою, я був здивований практикою, що загиблого воїна з поля бою на щиті мали винести.

Згідно з легендою, одна спартанська мати, відправляючи сина на війну, вручала йому щит зі словами: «з ним чи на ньому», що символізувало вибір між перемогою чи смертю, але збереженням честі воїна. Вираз зі щитом або на щиті означав перемогу чи гідну смерть.

Сьогодні я повертаюся до рідного дому на щиті. Останній раз проїдуся вулицями рідного міста, подихом вітру зітру материнські сльози та обійму свого молодшого братика.

Мій шлях захисника, напевно, розпочався ще зі шкільних років, уже тоді я мріяв бути військовим. Як мої батьки, завжди був правдолюбом, чесним та готовим прийти на допомогу  іншим. Як усі, мріяв створити свою сім’ю, яка мала бути схожою на родину, в якій я виріс, з теплими вечорами, веселими вихідними чи розмовами з дідусем.

Але жорстока війна внесла свої корективи.

Моя любо матінко, сьогодні ти не тямишся від горя та болю, але ти мені наказувала завжди бути чесним, відданим і сильним. Я не міг по-іншому. Знаю, ти зможеш мене пробачити, що не вберіг себе. Твій Андрійко виконав свій обов’язок – зумів не пропустити ворога на нашу землю.

Матусю, не плач. Я хочу, щоб на твоєму красивому обличчі знову з’явилася чарівна усмішка. Пам’ятай, кожного разу, коли твої очі дивитимуться на небо, вони побачать мене, твого Андрія.

Побратими, сьогодні мій шлях боротьби зупинила ворожа міна. Знаю, що ви ніколи не відступите від нашої спільної мети – бути вільними і щасливими в нашій Україні. Ми були з вами пліч-о-пліч на цьому шляху. Ідіть упевнено вперед, не відступайте, адже кожна краплинка нашої крові не має бути забута, тисячі загублених душ мають віднайти спокій після перемоги.

Ми повинні звільнити нашу землю, яку заповідали нам пращури. Символом сьогодення є Україна, символом свободи, нескореності є українці.

Саме незламність духу, сила української нації допоможе вам у боротьбі з ворогом. Адже ми є нащадками волелюбного народу, який кожні 100 років, а то і частіше, намагається  здобути свою свободу, своє право на щасливе та мирне майбутнє у вільній Україні.

Моя люба Україно, ми мужньо і віддано боремося за кожен клаптик нашої землі.

Твої сини та доньки не шкодують свого здоров’я, сил та життя. Тримайся, рідна, ти повинна вистояти і стати вільною, незалежною, квітучою і найпрекраснішою. Впевнений, що так і станеться. Тепер на небі оберігатиму твій спокій.

Рідна моя Батьківщино, вірю, що твої безкрайні поля будуть  засіяні пахучим житом та золотистою пшеницею, а не мінами та збитими ракетами. Поміж збіжжям червонітимуть маки, які нагадуватимуть про душі героїв.

Герої не вмирають, вони лише відлітають. Андрій загинув під час виконання бойового завдання як герой. Він і не міг інакше. Для кожного з нас наші захисники, які стали світлом, будуть справжніми янголами-охоронцями.

А ми що можемо? Маємо бути гідними їхньої жертовності та ставати цілісною стіною-порятунком для країни.