Сівцев Артем, 8 клас, Комунальний заклад «Харківський ліцей №124 Харківської міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе — Голозубова Юлія Миколаївна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Величезне щастя для кожного покоління дітей — жити у мирний час. Але в наш сучасний час до нашої країни — України — прийшла страшна біда, назва якої — війна. Скільки горя вона принесла в кожну родину! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов… Що ми бачили в перші дні війни? Зруйновані будинки та звуки пострілів, повітряні тривоги, сотні переляканих людей, які не зовсім розуміли, що відбувається і як, у першу чергу, зберегти своє життя та життя своїх близьких.

Замість дитячих пісеньок ми чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Ці спогади залишаться в наших серцях на все життя.

Сьогодні в Україні йде справжня війна. Вона щодня забирає багато життів. Гинуть воїни, гинуть цивільні, гинуть діти. Війна приносить хаос і розруху. Багато мешканців нашої держави повинні були покинути свої домівки та рідні міста, щоб переїхати в більш безпечне місце.

Люди були вимушені залишити все, що в них було, заради того, щоб зберегти життя своєї родини. Ворог позбавив їх житла, роботи, звичних умов для існування.

Дуже багато людей мого рідного міста — героя Харкова — були позбавлені власного житла через напад на нашу країну, бо багато домівок було зруйновано ворожими ракетами та літаками. Деякі люди покинули свої домівки з першими пострілами ще 24 лютого 2022 року і не чули всього жахіття, яке відбувалося в нашому місті. Я зі своєю родиною теж був змушений виїхати, тому що мій район дуже страждав від ворожих снарядів.

Ми з родиною ховалися у підвалі, але коли ситуація стала зовсім нестерпною, поїхали до міста Ужгород. Там ми прожили 9 місяців, і, коли обстріли Харкова трохи послабшали, ми повернулися додому — бо дуже сумували за своїм рідним містом та своєю домівкою.

Вдома нам всім довелося пристосовуватись до інших умов життя, до яких ми не звикли: треба не нехтувати сигналами повітряної тривоги, ховатися у підвалах, метро або укритті. З боку ворога на наше місто постійно летять ракети, руйнуючи не лише об’єкти інфраструктури, промисловість, економіку, а й житлові будинки, школи, дитячі садочки. Але попри це, я здійснив свою мрію: почав займатися футболом у своєму улюбленому харківському клубі «Металіст». Зараз я дуже багато часу присвячую цьому виду спорту, кожен день тренуюся.

Незважаючи на те, що зруйновано багато закладів освіти, театрів, пам’ятників культури та архітектури, лікарень та дитячих будинків, діти нашого міста поступово пристосувалися до нових умов життя в умовах війни та намагаються займатися улюбленими справами.

Що для України означає ця війна? На мій погляд, це боротьба народу України за свободу, суверенітет та збереження територіальної цілісності нашої держави. Зараз наш народ об'єднався, як ніколи. У всіх одна ціль — це Перемога. Перемога над ворогом, над злом, розрухою та болем, які несе країна-агресор у нашу державу.

У нас є чудові річки і озера, ліси і гори, краєвиди. Моє рідне місто Харків до війни було одним з найкрасивіших міст. Але найголовніша цінність України — це її мужній та стійкий народ, який кожного дня відстоює своє право вільно жити на рідній землі.

Наша армія, наші татусі, брати та дідусі кожного дня борються, щоб повернути нам спокійне життя, віддаючи свою душу і тіло за вільну Україну.

Я вірю в те, що ПЕРЕМОГА незабаром постукає у наші двері, тому що українці захищають свою землю, свій рідний край, своїх рідних і близьких — хоробро і не шкодуючи ні сил, ні життя заради найкращого майбутнього.