Ільящук Єва, 10 клас, Одеський ліцей №15 Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Євтушенко Ксенія Сергіївна

“1000 днів війни. Мій шлях”

1000 днів війни. Ці три довгі роки змінили не лише моє життя, а й усю країну. Змінили тих, хто втратив близьких, був змушений покинути свої домівки, продовжує боротися за свободу на передовій, підтримує цю боротьбу в тилу. Мій шлях за останні 1000 днів був важким, але водночас сповнений рішучості, надії та віри в перемогу.

З самого початку війни я відчувала шок і тривогу, які поступово змінилися на розуміння того, що життя вже ніколи не буде таким, як раніше.

Перші 100 днів мені було важко прийняти реальність подій, які відбувалися навколо мене. Страх і тривога домінували в кожному куточку мого життя. Але з кожним днем я усвідомлювала, що не можу стояти осторонь і спостерігати, я повинна діяти.

Спочатку, як волонтер, я намагалася допомагати тим, хто цього потребував: внутрішньо переміщеним особам, постраждалим сім'ям та збройним силам України. Ця робота допомогла мені не тільки бути корисною, а й знайти сили рухатися вперед у ці складні часи.

На кожному етапі життєвої подорожі під час війни я зіштовхувалася з неймовірною людською силою та солідарністю.

Наші люди зуміли об'єднатися в найскладніші моменти, допомагаючи один одному й підтримуючи тих, хто був у безодні відчаю. За останні 1000 днів я зустріла багато людей, які є взірцем мужності: матерів, які втратили своїх дітей, але продовжують жити заради інших. Я знаю солдатів, які після повернення з фронту долучаються до громадських ініціатив, щоб допомогти більшій кількості людей.

Війна перезавантажила мою свідомість по відношенню до багатьох речей. Те, що колись вважалося для мене важливим, втратило своє вагоме значення, а на перший план вийшов зовсім інший набір цінностей.

Тепер я більше усвідомлюю, що життя — це не лише досягнення та матеріальні блага, а й підтримка один одного, вміння бути людьми навіть у найскладніші моменти, боротися за тих, хто не може боротися самостійно, допомагати тим, хто втратив усе, і робити свій внесок у майбутнє цієї країни.

Водночас, останні 1000 днів навчили мене, що війна — це не лише битва проти ворога, але й боротьба проти власних емоцій.

Були моменти, коли я відчувала, що не маю більше сил, коли звістка про нові жертви розбивала моє серце й затьмарювала розум відчуттям несправедливості. Але кожного разу, коли я відчувала себе вразливою, знаходилися ті, хто підбадьорював мене, надихав не зупинятися і нагадував, що ми всі рухаємося до спільної мети: до перемоги.

Сьогодні, через 1000 днів після війни, я відчуваю себе частиною великого народу, який не зламався, який ніколи не втрачав віри й продовжує рухатися вперед.

Ми не повинні забувати, що кожен з нас має зробити свій внесок: чи то великий подвиг, чи то маленьку добру справу. Війна триває, і наша боротьба також триває.

Ми знаємо, що цей шлях ще не закінчився, але також знаємо, що перемога за нашим незламним українським народом. За останні 1000 днів ми зрозуміли, що можемо все. І навіть якщо попереду нас чекають важкі виклики долі, ми вистоїмо. Наша сила — у нашій єдності, нашій вірі й нашому невтомному прагненні до миру.