Єремчік Антон, 9-а клас, ліцей №234

Вчитель, що надихнув на написання — Лашко Лариса Олександрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року почалося доволі звично: приблизно о 5:30 мої батьки розбудили мене, по моєму проханню, щоб я міг підготуватися до самостійної роботи, яка повинна була бути у той день, але зовні вони виглядали трохи стурбовані, але чому? Вирішивши не вияснювати причини їхньої схвильованості, я попрощався з ними і вони поїхали на роботу.

Приблизно о 6:30 повернулася моя мама, коли я виконував домашнє завдання. Я спочатку не зрозумів, чому вона так рано приїхала і потім мене здивувало те, що вона покликала мене подивитися новини.

У той момент, на екрані президент Р.Ф. оголошував початок "Спеціальної військової операції". Війна! У нас вдома? Не в Сирії, Афганістані? У нас?

Як і багато інших людей, ми перебували у бомбосховищі біля нашого дому приблизно тиждень або 2. У той момент я був доволі спокійним, не розуміючи наскільки все буде жорстоким та трагічним у цій “Спеціальній військовій операції”, а для мого народу — загарбницької війни з боку колишнього “брата” — РСФСР.

Війна забрала у мене багатьох моїх друзів та знайомих — вони переїхали до різних частини світу: деякі у Америку, інші — у Європу. Я також перебував деякий час у Європі, в Німеччині. 

Там мені не сподобалося з багатьох причин, конкретно саме з чого, пояснити не можу. Чи то була туга за “рідними стінами”, чи нерозуміння сучасних реалій життя, чи дитяча незахищеність — не знаю, та в Німеччині мені не сподобалось.

Поняття мир, на мою думку, це абсолютний спокій та гармонія у всьому світі: без різних конфліктів між країнами, думки людини без серйозних переживань та радість на душі.

Хоча, з іншої сторони, чужа країна, дала мені повиток для вияву творчості. Відчувши спокій, я випробував себе у графічному дизайні. Ідею мені підказала старша сестра, попросивши зробити дизайн футболок для свого проєкту, знаючи про те, що я бажаю виявити себе у чомусь творчому. Декілька місяців у мене виходило не дуже добре, можливо, через те, що я не міг сконцентруватися, бо дуже сильно переймався моїми батьками, родичами та друзями. Їх підтримка давала мені наснагу у новій справі.

Прогресуючи з кожною роботою і поволі змирившись з вимушеним перебуванням у чужій країні, я почав заробляти перші гроші. Повернувшись з Німеччини, я знайшов декілька постійних клієнтів, і з того моменту я мав прибуток 1000 гривень у місяць. Потім, у листопаді у мене склалося таке враження, все почалося з початку — постійні обстріли, відключення світла, страх. Та через деякий час, я зрозумів: треба жити далі, іншого виходу нема.

Після першого року повномасштабного вторгнення я, на жаль, вже звик до обстрілів та безсонних ночей, як і всі українці.

Мене мучило питання, на яке відповіді я не знав! У чому причина вторгнення? До цього, я намагався не дивитися, не читати новини по військовій темі, на щастя, моя цікавість тривала не довго, окрім одного моменту — хто ж все-таки винен? Влада? Народ?

Військові? Було очевидним, що винуватці — Російська Федерація. Я не відкидав можливість помилок нашої країни, та понад це звіряча жорстокість ворога: його нахабність, варварство та кровожерливість впевнили мене, що винуватці — саме їх країна.

Війна — поняття, яке може використовуватися у різних ситуаціях, так і смішних, як і трагічних. Та, на жаль, в Україні, слово “війна” зв'язане з загибеллю людей, як військових, так і мирних громадян.

Пройшло вже понад 1000 днів з початку Повномасштабного вторгнення, хоч мій шлях був і не таким важким як у людей зі східних регіонів, яким довелося відчути набагато більшу жахливість подій. Але все одно, події дуже сильно змінили шлях мого мислення.

Я знаю, що вся Україна сподівається на закінчення цієї війни. За майже три роки, загинуло багато героїчних синів і доньок, захисників від лютого ворога неньки України, кров страждань наповнила до краю серце кожного, біль щемить за скривдженими та знедоленими, дітьми-каліками, було знищено величезну кількість будівель, але все ж таки, ці події змогли об'єднати наш народ, щоб ми могли впоратися з ворогом.

Знай, лютий вороже! Нас не стиснути!

Ми переможемо та станемо ще сильнішими, бо ми того варті!
Слава Україні!