Кононенко Анна, Луцький ліцей №18

Вчитель, що надихнув на написання есе — Кононенко Марина Олександрівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

«Поки людина не здається, вона сильніша своєї долі»
Еріх Марія Ремарк

Раніше я думала, що мир є і буде завжди. По-іншому не може бути. Мир — це вечеря з сім’єю, теплі розмови за свіжозвареним чаєм. Мир — це рідна школа, друзі, прогулянки лісом і бабусині пиріжки. Мир — це найцінніше, що є у світі.

Але війна зруйнувала все. Будинок зруйнований, школа пуста, стоїть без вікон і дверей, а друзі розлетілись по світу, тікаючи від війни.

Весняне чисте небо розривав гул літаків, віддалені звуки вибухів звучали моторошно і жахливо. Ми стояли з мамою і молились, тримаючи в руках ікони. Це було 3 березня 2022 року, в день народження мами. Раптом в наш двір заїхала машина. Ми напружились, страх висів у повітрі. З машини вийшла родина з маленьким хлопчиком на руках. Ці люди вирвались з Харкова і шукали житло. Без обговорень вони залишились жити з нами.

Це було вперше, коли горе об’єднало незнайомих людей. Ми допомагали і підтримували один одного, на деякий час ми стали справжньою сім’єю.

Через 2 місяці вже ми шукали собі домівку. Війна загнала нас аж в Луцьк, де нас приютила старенька бабуся. На цьому нічого не закінчилось. Горя ставало все більше і більше. Мама волонтерила кожного дня. Додому теж приносила роботу. Ми лущили горіхи, нарізали стрічки для маскувальних сіток і збирали енергетичні набори.

Ми мріяли про перемогу і робили все можливе, щоб допомогти. Я малювала малюнки і писала листи військовим, їх ми вкладали в пакуночки, які їхали на фронт.

У 2023 році мама і бабуся повернулись в Харків, щоб бути ближче до тата. Тепер живемо так: тато біля кордону, мама в Харкові, а я в Луцьку. Я живу з доброю бабусею Вірою. Ходжу в школу і різнобічно розвиваюсь, щоб в майбутньому допомагати у відновленні рідної України.

Я знайшла багато друзів, які мене підтримують. Їжджу до батьків 3 рази на рік, на канікулах.

За 1000 днів горя і сліз ми навчились берегти і підтримувати один одного на відстані словом, посмішкою, жартами і своїм коханням. Але життя, яке ми планували, вже триває і потребує наших активних дій, незважаючи на війну. Ворог може знищити матеріальне, але спільні цінності, мрії і наше внутрішнє світло йому ніколи не знищити.