Саварин Артем, 9 клас, Коцюбинський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кудельська Лариса Леонідівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це найстрашніше, що може трапитись у житті кожної людини. Війна…  Одне лиш слово несе в собі масу страху, болю, криків та плачу матерів, дітей, дружин… Скільки діток вона залишила сирітками, а дружин -  вдовами з чорними хустками на головах?!

Скільки страшних спогадів вона вмістила в  пам'яті народу?! Війна – це біль людських доль.

На жаль, тепер і наше нове покоління знає, що таке війна. Більшість українців ніколи не бачили її на власні очі, але добре знають, що вона десь близько причаїлася на рідній землі. Раніше лише зі сторінок підручників історії ми дізнавались про війну, про її наслідки, а вже сьогодні вона прийшла у наш дім. Зараз у нашій країні йде війна, безжальна, жорстока, страшна. Гинуть люди, знищуються міста і села.

Українці позбавляються свого житла, втрачають своїх рідних, ховаються по підвалах, бомбосховищах, голодують, вмирають від обезводнення.

24 лютого 2022 року  до мене у кімнату забігла мама і сказала: “Почалося”. Ці секунди я запам’ятаю на все життя. Переглядаючи ранкові новини, я не вірив, що це моя країна сьогодні. Оскільки в перші тижні війни бойові дії відбувались у столиці та на її околицях, я з родиною був змушений виїхати.

Однак  весь час сумував за домівкою. Щойно у Києві стало безпечніше, ми повернулися додому.

Війна перевернула моє життя. Це момент дорослішання, час думати не лише про себе. Ми стикаємося з випробуваннями, які вимагають від нас великої сили, мужності й рішучості. Окрім повітряних тривог, були проблеми з інтернетом, світлом та технікою. За понад два роки війни ми пристосувалися до нових умов, вивчили правила безпеки під час обстрілів. На дачі облаштували льох під бомбосховище — з питною водою, посудом, ліжками.

Документи й «тривожні» валізки завжди напоготові. За цей час ми навчилися бути сильнішими, витривалішими, мудрішими.

Важливо пам’ятати, що кожен внесок, як малий, так і великий, має велике значення. Мій батько — один із тих, хто зараз перебуває на передовій, захищаючи нас від ворогів. Його відвага та сила духу завжди надихали нас вірити в перемогу. Ми, його сім’я, віримо в його місію та підтримуємо всім серцем.

Його приклад надихає нас боротися та вірити у свою країну.

День життя в контексті війни залишає відбитки на психологічному здоров’ї українців: на здатності мріяти, планувати, адаптуватися, приймати зміни і втрати. Страх, який пізнали люди під час війни, не можна порівняти зі звичайними страхами. Він виринає раптово і ніби  важка пітьма наповнює з середини та паралізує  волю та відчуття.  Я знаю, як звучить вибух,  коли  падає  на будівлю ракета, як летить  БПЛА чи працює система ПВО. Одного разу я на власні очі бачив, як перед моїм будинком падав палаючий уламок збитої ракети. В голові була лише одна думка: « Тільки не на будинок».

Я вважаю, що тоді людям пощастило, оскільки постраждали лише автомобілі, а не мирні жителі та їх оселі. Інакше було б ще більше болю, горя та смертей.

Зараз війна — це і є повсякденна реальність, та багато кому складно це прийняти. Проте війна не перекреслює буття, вона завжди буде лише частиною нашої історії, нашого унікального та неповторного життя. Єдиного, яке в кожного й кожної з нас є, та яке ми будуємо щодня, щотижня, щороку. Знаходити сенс та зберігати оптимізм, відчувати єдність та підтримувати одне одного навіть на відстані — це те, чому ми активно навчаємось щохвилини протягом війни.

Наша нація незламна, працьовита, дружня, сильна, і ніхто її не здолає, бо в нас є сила, а сила – в єдності. Сьогодні, як ніколи, актуальні слова Великого Кобзаря:

Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Героям слава! Я щиро вірю в нашу перемогу, у перемогу світла справедливості і миру над темрявою війни. Все буде Україна!