Віктор із Вугледару все життя працював на шахті. Його руки пам’ятають вагонетки, кріплення та вугільний пил, що осідав у зморшках. Він звик до важкої праці, до темряви під землею, але не до тієї, що прийшла у його місто разом із війною.

Після 7 березня 2022 року його родина вимушена була тікати. Удома вже не було безпечного куточка - навколо гатили, вибухали будинки, небо чорніло від диму. Коли вони виїжджали, Віктор ще не знав, що їхньої квартири більше немає. Усе згоріло. Вікна стали чорними, балкон знесений. Те, що було їхнім затишком, перетворилося на обвуглені стіни.