Єфіменко Ілля, 1 курс, Регіональний центр професійної освіти ім. О.С.Єгорова

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кузнєцова Інна Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року я прокинувся у своєму рідному Херсоні від страшних вибухів та криків «почалася війна». Ми з батьками одразу вирушили до бомбосховища, де просиділи шість годин, мені було дуже страшно. Коли почалася війна, мені хотілося думати, що це ненадовго, але як я помилявся.

Ця війна знищила не лише мій дім, а й мої плани на майбутнє. Вона розділила мене з моїми друзями.

Після закінчення тривоги ми вирушили додому збирати речі, документи та валізи, і в той момент я відчув страх смерті. Коли побачив, що ми опинились в окупації, де над нами знущались російські солдати, погрожували та направляли зброю на звичайних людей, лунали постріли. Я не міг припинити думати, що це сон, відчував біль за батьківщину, людей та дітей.

Ось так минув перший рік війни. Ми з батьками поїхали до Мелітополя, де було ще гірше, я не міг стримати сліз від думки, що я покидаю своє місто. Куди не подивись - скрізь висить російський триколор. Від цього мені ставало гидко та боляче.

І знову я потрапив до окупації, мене переповнювали емоції. А найбільше ненависть до тих, хто знехтував своєю державою.

І потім я дізнався про те, що звільнили моє місто від окупації, і ми з мамою назбирали гроші, щоб повернутися. Ми їхали вісім днів, які здавались найгіршими в моєму житті. З їжі в мене були одна хлібина, палиця ковбаси та три пляшки води. Я завжди лягав спати, щоб зекономити на їжі, але це нестерпне відчуття голоду не покидало мене до кінця. Я думав, що вже помру, і ось ми стикаємось з кордоном. І тоді ми починаємо переходити на інший бік нашої держави, навколо лежать міни, все обледеніле, люди кидають свої речі, щоб дійти до іншого кінця.

Мені стало страшно тому, що там нічого не було, але потім я подивився ліворуч – там був солдат ЗСУ.

Тож за 1000 днів війни я пройшов майже через пекло, яке змінило моє сприйняття світу та самого себе. Я почав приділяти більше часу родині, цінувати їжу та речі, які в мене є. Я вірю в нашу перемогу!