Купченко Ксенія, 9 клас

Вчитель, що надихнув на написання — Бакланова Наталія Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни. Це звучить важко, навіть не вкладається в голові, адже кожен із цих днів – це страх і надія. 

Для когось цей час став випробуванням , для інших — шлях, на якому вони відкривали сили, про які навіть не знали.

Кожного дня я прокидалася з новинами про те, шо сталося в ночі. Війна здається далекою, поки не стосується нас або наших близьких.

На початку було важко повірити, що це справді відбувається, але коли звуки вибухів, звука летючої ракети або шахіда стали щоденною реальностю, прийшло усвідомлення. Тоді переді мною постало питання: що я можу зробити, щоб не стати просто спостерігачем? І так почався мій шлях, на якому я пройшла через страх, зневіру, внутрішню силу.

Перші дні були найважчими, і ми не знали, що робити. Поступово я почала брати участь у волонтерських ініціативах. Я відчула, що разом із людьми, які об'єднуються заради спільної мети, то можуть змінювати реальність.

Потім зрозуміла, що 

моя країна — це не просто територія чи паспорт. Це спільні цінності, це віра в майбутнє, яке ми будуємо для себе і своїх нащадків.

Я усвідомила, як багато для мене означає моя земля, моя мова, моя історія.

Війна вчить нас цінувати життя. Вона також відкриває перед нами самих себе, показує, хто ми є і чого прагнемо. 

Тисяча днів війни перетворила мене на людину, яка діє, яка відчуває відповідальність.

Я зрозуміла, що моє життя — це частина великого шляху, який проходить наша країна. Є попереду ще багато невідомого, я знаю, що готова йти далі, бо це не просто боротьба за територію чи кордони. Це боротьба за наше майбутнє, де кожен з нас зможе жити вільно, мирно і гідно.

Кожен із тисячі днів війни став уроком, який я пронесу крізь життя. І хоча біль, втрати та сум завжди будуть з нами, на моєму шляху залишиться й інше: сила, віра і любов до своєї землі, до людей, що її захищають, і до майбутнього, яке ми всі мріємо збудувати разом.