Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Наталія Суслова

«Я бомбу, що не розірвалася, прив’язувала до машини, хотіла витягнути з дому»

переглядів: 508

Перша зустріч з війною відбулася, коли я їхала з Донецька. Мене на блокпості не пускали додому. Я з базару поверталася.

Я бомбу, що не розірвалася, прив’язувала до машини, хотіла витягнути з дому

Вранці туди проїхала, все нормально. Назад їду – не пускають. Я кажу: «Ви що? Мені в обід корову доїти». Він мені автомат в колесо поставив. Ну, я його козлом обізвала. Повернулася назад до Донецька і через шахту Жовтневу, через кладовище в Пісках приїхала додому. Ось це була моя остання поїздка в Донецьк, все. Мені навіть не вірилося... Як це так ви мене додому не пускаєте? Ну як так?

Жінку в нас одну вбило. Вона йшла по вулиці, я їй кажу: «Не ходи, стріляють. Зайди, у мене пересидиш, потім підеш». Вона каже: «У них робота така, нехай стріляють». І тільки вона на свою вулицю заїхала – впав снаряд. І її осколком прямо в серце. Ось це було найстрашніше.

Щось шипіло, летіло над будинком. Я думаю: «Піду, вигляну, що ж це таке». Я двері відкрила – бомба в цей час у будинок залітає, але не розірвалася.

Я бомбу, що не розірвалася, прив’язувала до машини, хотіла витягнути з дому

Я дзвоню в Донецьк до знайомого, кажу так і так. Він каже: «Я в цих військах служив. Раз не розірвалася, значить, це брак». Але з неї щось таке рідке текло, смердюче, димок йшов. Я їздила в Піски, там військові стояли, вони приїхали й витягли.

Я її прив’язувала до своєї машини. У мене «Жигулі» були. Хотіла витягнути, а всі мене лаяли: «Ти що, а якби вибухнула!» Її, виявляється, треба було вгору тягнути, а звідки у мене сили вгору тягнути? А військові приїхали й витягли. Шість штук тоді на нашій вулиці впали, і вони всі їх повитягали.

Коли снаряд залетів у будинок, мені одразу стало погано. Я кілограмів на 9-10 схудла одразу, почали випадати зуби. Я до війни читала газету без окулярів. Тепер я втратила зір, довелося шукати окуляри.

Тут нікого у мене з рідних. У мене всі в Карпатах – родичі двоюрідні. Рідних нікого. Брат був рідний, Богдан. У Пісках жив. Немає його, помер в 2011-му. Дітей немає. Потім після брата вмирає мій чоловік. За життя чоловіка ми наряджали ялинку, а після я більше ніколи її не наряджала. Немає бажання. Я до війни на неї вішала всі лампочки, прикрашала, прямо на вулиці запалювала. Всі ходили: «Ой, як гарно!» А зараз немає у мене бажання.

До війни у мене була машина, корова. У мене було якесь заняття. Навіть коли чоловік помер, я ще корову тримала. А зараз немає абсолютно нічого, щоб хотілося щось робити. Звичайно, вже і вік такий, але зате тримаю 10 курочок, собак, кішок – яких підібрала з вулиці, які свої, від своєї кішки народилися. Мені їх шкода. Мишей ловлять, добре ловлять.

Я бомбу, що не розірвалася, прив’язувала до машини, хотіла витягнути з дому

Допомогу продуктову Рінат Ахметов нам дає. У нас же магазину немає, нічого немає. Якби він нам це не давав, ми б тут з голоду подохли всі, Господи прости.

Усі говорять: «Скоріше б все це скінчилося». Звичайно, хочеться, щоб настав мир, щоб ми жили, як раніше, тільки щоб скінчилася війна. Ось і вся мрія.

Водяне 2014 Відео Історії мирних пенсіонери 2014 зруйновано або пошкоджено житло обстріли безпека та життєзабезпечення літні люди (60+) малозабезпечені перший день війни їжа
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій