Початок війни запам’ятався обстрілами. Нас дуже довго обстрілювали, били по домах і полях. Спочатку не вірили, але з часом стало зрозуміло, що це реальність.

Я нікуди не виїжджала. Чоловік помер - серце не витримало через нерви, це сталося кілька місяців тому. 

Всі живуть на нервах, у селі постійно чуємо, як хоронять людей. Поля заміновані, вийти нікуди не можна, обробляти землю ми не можемо. Живемо важко, трохи допомагають дровами тим, кому дуже потрібно.

Ночами я сиділа в одязі, постійно ховалася в підвалі.

Обстріли були дуже страшними, словами це не передати. Все навколо лякає і шокує.

Своє майбутнє я бачу без мрій. Зараз молюсь за мир, щоб люди залишалися живими. Нам потрібна лише перемога.