З нашого селища виїхала молодь, діти. Їм же до школи треба, десь учитися треба. А переважно тут живуть тільки старі люди, ось такі, як я – від 76 до 88 років. Усі літні.

У нас немає магазинів.  До найближчої лікарні понад 30 км. Кожен другий будинок у Водяному зруйновано. Я два відра осколків із двору зібрала. Усе було побите осколками. Наш будинок потрапив під обстріл «Градів». Снаряди пробили стіни, але дивом не розірвалися. Військові приїхали й витягли. А взагалі на нашій вулиці тоді шість штук попадало, але жоден із них не розірвався

Здоров'я за ці роки похитнулося. Я на 10 кілограмів схудла відразу. У мене почали випадати зуби. Я до війни читала газету без окулярів, але тепер втратила зір.

Через війну в нашому селищі залишилося багато хатніх тварин. Люди повиїжджали, а їх залишили. Я ось намагаюся їх врятувати, кішок і собак. Деяких підібрала з вулиці, деякі свої. Мені їх шкода. Мишей ловлять, добре ловлять мишей. З ними й Новий рік зустрічала.

Ось у мене росте на вулиці ялинка, у мене навіть є маленькі лампочки, я до війни вішала ці лампочки. Прикрашали, всі говорили: «Ой, як гарно!». А зараз немає у мене бажання.

Тільки щоб війна скінчилася – ось і вся мрія.