Іванна Бабійчук, 9 клас
Сахкамінська гімназія
Вчитель, що надихнув на написання есе: Бевзюк Наталія Дмитрівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Це есе про наш нескорений народ, чию волю до життя не в змозі зламати навіть найжорстокіша війна. Це історія мужності та непохитності нашої держави. 

1 день війни. Коли 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, я, як і мільйони інших дітей, була здивована, адже про війну я чула лише з новин та з підручника історії. Прокинувшись, я зрозуміла, що голос з телебачення це не сон, і справді розпочалась війна. Життя до війни було наповнене навчанням, спілкуванням з друзями та мріями про майбутнє. Щоденні рутини та невеликі радощі складали мій ритм життя. Нова реальність, в якій опинилася наша країна, здавалася незбагненною.

Перші дні війни були сповнені страху та відчуття безпорадності. Ми постійно відволікались на тривожні новини та повідомлення про запуски ракет. 

10 днів війни. Я відразу ж згадую перший сигнал повітряної тривоги. Згадую тоді ще не дуже добре облаштоване укриття. Мій страх, який швидко розвіяла мама своїм лагідним голосом: «Не хвилюйся, донечко, в укритті нам нічого не загрожує». Я почула сильний, пронизливий звук, здавалось такого, я не чула ніколи в житті. Перша тривога закінчилась досить швидко, і, повернувшись додому, я прочитала, що збройні сили знищили ворожу артилерію, і цей невідомий мені звук, який ми чули в укритті – це гул нашого літака, після цього я почала слідкувати за новинами більше, і вже, спускаючись в укриття, я знала, яка причина тривоги. Потім розпочалось дистанційне навчання, це не було чимось незвичним, ми знали що це таке ще з часів пандемії, а от навчання без світла, або читання повісті з літератури в укритті, стало для нас новиною.

Поступово я почала усвідомлювати, що необхідно адаптуватися до нових реалій та зосередитися на тому, що все рано чи пізно закінчується і потрібно жити далі, радіючи кожному новому дню, бо раніше ми не замислювались наскільки звичайний ранок без тривоги може бути прекрасним. Це допомогло мені зберегти розум та продовжувати жити без великого страху. 

100 днів війни. Так довго тягнулись ці 100 днів, але за цей час я навчилась багато чому, наприклад, відрізняти хибну інформацію від істиної, раніше я вірила кожній новині, не замислюючись, що деяка інформація може бути розповсюджена агресором. Також я навчилась відрізняти звук ракети від звуку літака.

Багато гарних звісток та щасливих подій сталося за ці 100 днів, прикладом є звільнення Ірпеня, Бучі та Гостомеля, але й багато втрат зазнало наше військо. Всі сфери життя люди адаптували до воєнних умов. Робота або навчання дистанційно з дому, а для когось і з іншої країни, дозволяло почувати себе у безпеці.  Багато сімей були розділені, змушені переїхати або виїхати закордон, а деякі втратили своїх рідних назавжди. І тут я зрозуміла, що війна торкається кожного українця, незалежно від того, де він перебуває, для когось це домівка, для когось підвал або укриття, а для когось - це фронтові будні під обстрілами.

Також ці 100 днів об’єднали нас ще сильніше, ми стали прикладом єдності держави.

1000 днів війни. Ось і промайнула 1000, просто задумайтесь 1000 днів війни. Ми звикли до тривог, дехто з нас вже не спускається в укриття, я ходжу до школи! Уявляєте?! Такі прості мрії дітей України. Просто сидіти у школі, вивчаючи щось нове для себе. Теми з історії та основ здоров’я звісно вже не ті, але тепер я знаю, що робити коли бачиш невідомий тобі об’єкт. І зараз я просто живу своє життя. 

За ці 1000 днів з’явилось багато різних новин, деякі радісні, деякі сумні, а є й такі, що торкаються душі кожного. З’явились історії про незламних воїнів, героїчні подвиги простих громадян, про надзвичайну згуртованість нашої нації.

А сьогодні кожен українець, кожна українка, від найменшого до найбільшого, дивиться в майбутнє з вірою, що зможе побудувати нову, незалежну та мирну країну, а головне країну, у якій не буде війни.

Оглядаючись на ці 1000 днів війни, я розумію, наскільки сильно вона вплинула на моє життя та на життя кожного з нас. Це важкий, але водночас і неймовірно зміцнюючий досвід, який загартував характер кожного. Попри всі труднощі, я впевнена, що наше майбутнє сповнене надії. Ми вистоїмо і зможемо відбудувати нову, сильнішу Україну. Це стане для мене не лише викликом, а й джерелом натхнення. Я готова зробити все можливе, щоб стати частиною цього важливого процесу.

1000 днів війни – це час, коли кожен українець став учасником історії, незважаючи на місце проживання чи статус…