Мене звати Віра. З моменту початку повномасштабного вторгнення ми з дітьми дуже багато всього побачили. Мені здається, наша розповідь нічим не відрізняється від історій інших українців - підвали, хвороби дітей, голод. Навіть лячно це згадувати. Наразі все відносно добре.

В перший день війни діти спали, я прокинулась від вибухів о п'ятій ранку. Вийшла на двір та побачила, як горить кордон та вибухають снаряди. Потім згасло світло, та ми побігли до льоху. Діти дізнались одразу, як прокинулись, тому що все горіло та було дуже гучно. Діти злякалися.

Кожен день наразі стає випробуванням. Перша мить усвідомлення, що робити, куди бігти, як боронити дітей від цього жаху. Син перестав вимовляти літеру Р. Ходимо до лікаря та лікуємося. На жаль всі речі залишились вдома, там зараз гучно (((