Тетяна Кузьменюк, 10 клас
Трушківський опорний ліцей-гімназія Фурсівської територіальної громади Білоцкпківського району Київської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Кравчук Людмила Володимирівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Герої не вмирають!
Кожен ранок я поспішаю до школи, а погляд постійно шукає його усміхнені очі на тій кольоровій світлині, закріпленій на довгому металевому каркасі поряд з іншими побратимами, мешканцями Фурсівської територіальної громади, які загинули захищаючи Україну від російських окупантів. Він ніби  підбадьорює мене за будь-яких обставин, навіть у час нестерпної повітряної тривоги, що заважає і жити, й учитися, і планувати майбутнє. В його очах горить такий вогник життя, така енергія струїться, що я  щоразу зупиняюся,  охоплена думкою: «А можливо, він живий!»

Потім минає декілька секунд і я усвідомлюю, що його немає, що він живе лише в наших серцях, у нашій пам’яті! 

Я згадую, як ми стояли на колінах, коли похоронний кортеж провозив повз живий людський коридор у закритій домовині Діму – героя Збройних Сил України, захисника, який віддав своє життя, щоб я зараз продовжувала навчатися в українській школі, жила в цьому неймовірно прекрасному селі, де протікає річка Роставиця, яку так мальовниче описав колись Іван Нечуй-Левицький, адже ця красуня-річка несе свій  потік саме неподалік Білої Церкви, через населені пункти  Білоцерківського району, а  село Трушки розташоване по обидва боки її звивистих берегів! 

Все село прийшло провести його в останню дорогу… Як невгамовна чайка, голосила й плакала мати, оніміло стояли чоловіки, неначе закам’яніли. Схлипували діди й бабусі, нарікаючи на несправедливість, що не за чергою пішов із життя юнак, не за законами природи людського віку, а  через війну, розпочату нелюдами.

Ніколи ще так тихо не стояли й діти. Зазвичай вони метушливі, невгамовні веселі, а тоді вони нагадували малі деревця, які прибила до землі шалена злива та рвучкий вітер. Весь простір був заповнений таким горем і жалем, що найяскравіші квіти, здавалося, соромилися своєї пишності й меркли на очах. 

І лише він усміхався зі світлини, мов хотів сказати: «Не сумуйте, люди, ви ж з України! Ви – незламні! Ми переможемо! Герої не вмирають!»

Його життя обірвалося 20 жовтня 2023 року в селі Довга Балка Краматорського району Донецької області. Було воно, на жаль, недовгим, та пам'ять про героя-патріота буде передаватися з покоління в покоління, і кожен буде знати, що його звати Діма!