Мужанова Даша, 9-б клас, Ладанський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Мужанова Альона Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Чому ми?

Мабуть, кожен українець ставить собі це питання… Бо, живучи в епоху інформатизації, ніхто й подумати не міг, що хтось почне відбирати у нас землі й пропагувати смерть та насильство. Як можна зазіхати на чуже? Адже, змалку наші батьки вчили нас певних правил: не бери чужого, не кради… То, виходить, для когось це були пусті слова?

23 лютого 2022 рік... Середа... Був звичайний день… Ми були в школі, вчителі розповідали нові теми. Опісля, готувалися до завтрашнього дня: презентації, вчили вірші. Вдома чекала смачна вечеря, і обговорення цікавих тем із сім'єю, бо така в нас була традиція. Ніхто й подумати не міг, що від завтра все зміниться.

24 лютого… Четвер… росіяни увірвалися на мою Батьківщину.

Здавалося б, все було як завжди, але батьки голосно щось обговорювали. Я не могла зрозуміти, чому ми не збираємося до школи. І ось, ми з братом почули це страшне слово - «війна». Раніше я його чула тільки в оповіданнях чи в фільмах. Чесно кажучи, я не знала як на нього реагувати. Можливо, це була захисна реакція мого організму, але я не відчувала нічого.

В той день до нас приїхали переселенці з іншого міста, бо там вже прилетіли перші ракети. Мама включила телевізор дуже гучно та сказала дивитися новини. Згодом, ми теж «познайомилися» із ракетами та винищувачами. Тоді, я вперше дізналась що таке "повітряна тривога" та "комендантська година". Зручне м'яке ліжко змінилося на льох…

Здавалося, що я головна героїня фільму про кінець світу, точніше – мого світу!

У нас почали вимикати світло. На прилавках магазинів було все менше і менше їжі. 

Блокпости. Повістки. Гроші на дрони та машини для військових. Сльози... Живі коридори. Окопні свічки.

Відтоді пройшло пару років… «Чого я навчилася?» - спитаєте ви. Я вмію розрізняти звуки ракет і шахедів, одягатися за кілька секунд і бігти в укриття під час навчання. У мене вдома, в морозильній камері, завжди лежить хліб. А ще, я знаю свого ворога, який на довго викарбувався в моєму серці!

А що ж змінилося? Тепер я навчилася цінувати кожну хвилину свого життя! Я часто куштую нові страви, експериментую зі своїм зовнішнім виглядом. Беру участь в різних проєктах,

хоч інколи буває дуже страшно. Я живу!!!

То, чому ж ми?

Гадаю, щоб ще раз впевнитися, що ми сильний народ, який завжди знайде світло в кінці тунелю. Так, ми все ще налякані й не знаємо, що буде далі. Але ми боремося за перемогу! Наш народ незламний! І я вірю, що ми переможемо!!!