Янюк Олена, 11 клас, Горохівський ліцей № 2 Горохівської міської ради Луцького району 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Янюк Лариса Богданівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Крик дитячий стривожив нічну тишу, материнський зойк пролунав йому у відповідь. За що? Чому ми? Страшно…Війна в ХХІ столітті за право називатися вільним народом, незалежною державою?! І коли сьогодні маленький восьмирічний хлопчик говорить мамі: «Я не боюся померти, бо попаду до раю…А рай – це Україна, в якій немає війни…і де немає росії»,- то варто задуматися «сильним» світу цього: політикам, які не можуть дипломатичним шляхом врегулювати відносини між державами, можновладцям, від чиїх рішень залежить доля та добробут багатьох людей та, зрештою, і кожному з нас. Кому потрібне  життя тисяч людей, які мріяли, ростили, будували, сіяли, навчали, лікували, хотіли кращого життя у своїй країні? Хто сьогодні насмілився замахнутися на знищення всього народу, його культури, традицій, минулого і майбутнього?!

За яким правом можна вирішувати долі інших людей, навіть якщо ти вважаєш себе одним із найбагатших людей у світі ?!

Війна – найстрашніше варварство, яке колись вигадали. Смерть, кров, біль, сльози, страх, горе, руйнування, знищення - це її складові. Сьогодні розвиток людства надто високий, щоб жити та використовувати усі його здобутки. Але сусідня ворожа держава, яка усю світову історію намагалася знищити українців як націю, як народ, підступно уночі напала на нашу мирну країну. Сподівалася  на швидку перемогу, на « взяття»  Києва за три дні? І що ж?!

Українці в одну ніч стали монолітом, виконуючи обов’язок – захищати Батьківщину.

Саме щасливої вільної долі хочуть громадяни нашої країни, за що й віддають в боротьбі з ворогом найцінніше, що мають – власне життя. Так, у нашої нації міцний хребет, загартований історичним минулим, стійкий дух, який не зламати нікому, сила волі та витривалість, відвага та нескореність. Подивіться на жінок та чоловіків, на людей, котрі стають перед ворожими танками і голіруч, спиняючи їх, кажуть: «Я нікуди звідси не піду, я у себе вдома». Ці люди неймовірні, таку націю не перемогти.

Нами захоплюється увесь світ. Козацький дух українців, здається, повстав із новою силою. На боротьбу з ворогом стали всі, незалежно від статусу, віку, статі.

Бувають моменти, коли в душі з’являється страх за власне життя, та ненависть до ворога перемагає. Зараз осінь, але вся Україна залишилася там, далеко, у холодному лютому двадцять четвертого. Украли в нас радість весни, знищили можливість відпочинку влітку, навіть різноманіття осінніх барв ніби потьмяніло і залишає нас байдужими до краси , бо ми живемо від сигналу: «Повітряна тривога» і до сигналу: «Відбій …». Життя поділилося на « до» і « після». Та наш народ на правильному шляху, ми не відступимо, не віддамо ворогу жодного сантиметра нашої землі, не пробачимо жодного знищеного життя, повернемо з полону усіх українців.

Історія нашої країни пишеться сьогодні кров’ю Героїв, які стали небесними янголами. Вони своїми крилами закривають небо від ворожих ракет.

Добро обов’язково переможе зло, світло - темряву, життя -  смерть. І заживуть українці щасливо, в єдності, злагоді та мирі. Ніхто не зможе відібрати в нас віру в майбутнє, бажання жити, мріяти, любити, дихати вільно, а ще гордо називатися українцями. Тому кожен із нас вірить у Перемогу. Україна є! Україні бути! Слава Україні! Героям Слава!