Григораш Марк, 10 клас, науковий ліцей «Політ» при обласному коледжі «Кременчуцька гуманітарно-технологічна академія імені А. С. Макаренка»

Вчитель, що надихнув на написання — Козловська Наталя Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів... Здавалося б, це лише цифра, але за нею криється ціла епоха змін, випробувань і переосмислень. Моя історія – це історія звичайного підлітка з села неподалік Кременчука, який ніколи не залишав свій дім протягом цього часу, але чиє життя змінилося назавжди.

Пам'ятаю перші дні війни як у тумані. Спочатку було нерозуміння – що відбувається? Чому? Як таке можливо у 21 столітті? Потім прийшов страх – глибокий, всепоглинаючий. Я боявся, що станеться щось жахливе, що наше мирне життя закінчилося назавжди.

Але страх не паралізував нас. Навпаки, він став каталізатором дій.

Разом із сім'єю ми почали допомагати ЗСУ: в'язали маскувальні сітки, збирали і передавали продукти.

Ця діяльність дала мені відчуття, що я не безпорадний, що навіть у такій складній ситуації можу бути корисним.

Проте війна вплинула на всі аспекти життя, і навчання не стало винятком. Онлайн-формат навчання виявився справжнім випробуванням.

Стара школа не була готова до таких змін, і це відобразилося на якості освіти. Я відчував, як падає моя успішність, як губляться знання.

Це був складний період, коли здавалося, що майбутнє розпливається в тумані невизначеності.

Але тоді я зрозумів, що, якщо хочу чогось досягти, то мушу діяти, бо ця війна навчила мене одному – ніколи не здаватися. І попри сумніви, страх невдачі, невпевненість у власних силах, я вступив до ліцею «Політ». Це був мій особистий фронт, моя боротьба за майбутнє.

Тисяча днів змінили мене.

З наївного підлітка я перетворився на людину, яка розуміє ціну миру і важливість освіти. Я навчився цінувати кожен момент, кожну можливість для розвитку.

Зрозумів, що справжня сила не в зброї, а в знаннях і в здатності адаптуватися до будь-яких обставин. Ця війна відкрила мені очі на важливість підтримки одне одного.

Мій шлях за ці 1000 днів – це шлях від страху до мужності, від розгубленості до цілеспрямованості. Це історія про те, як випробування можуть стати стимулом для росту і розвитку. І хоча війна ще не закінчилася, я впевнений – ми вистоїмо, бо кожен з нас на своєму місці робить усе можливе для перемоги.

Ці 1000 днів навчили мене головного – цінувати життя, вірити в себе і ніколи не здаватися. І це, мабуть, найважливіший урок, який я виніс із цього випробування. Дивлячись у майбутнє, я сповнений оптимізму і рішучості. Адже знаю, що разом ми здатні здолати будь-які труднощі і побудувати краще життя для нас і наших нащадків.

Також ці 1000 днів навчили мене цінувати кожну мить із близькими людьми. Під час війни я побачив, як важливо мати поруч підтримку родини та друзів. Ми разом долали труднощі, і це нас зблизило. Наша родина стала ще міцнішою, а дружба – глибшою.

Я усвідомив, що справжнє щастя – це бути з тими, хто тебе любить і підтримує.

Я бачив, як мої батьки робили все можливе, щоб забезпечити добробут і безпеку нашої родини. Вони стали для мене прикладом мужності і стійкості. Я з повагою спостерігав за їхньою відданістю справі, їхньою готовністю допомагати іншим навіть у найважчі моменти. Їхній приклад надихає мене на подальші звершення і намагання стати кращим.

Війна також відкрила мені очі на важливість громадянської свідомості. Я бачив, як звичайні люди, такі як ми з вами, об'єднуються заради спільної мети, допомагають армії, підтримують один одного у складні часи. Це свідчить про величезний потенціал нашого народу і його здатність до єднання заради майбутнього.

Отже, ці 1000 днів війни стали для мене не лише часом випробувань, але й часом відкриттів і зростання. Я навчився цінувати життя, підтримку близьких, важливість освіти і силу знань. Ці уроки залишаться зі мною назавжди, і я сподіваюся, що вони допоможуть мені в майбутньому стати ще кращою людиною і зробити свій внесок у розбудову нашої країни. Разом ми зможемо подолати будь-які труднощі і побудувати краще майбутнє для наступних поколінь.