До великої війни 12-річний Ваня мешкав на Херсонщині. Рідне село хлопця опинилося в окупації. Російський військовий застрелив його маму та вітчима. Ваня перебував у сусідній кімнаті й чув усе, що відбувалося. 

За рік хлопця вивезла бабуся, але через відсутність українських документів на опікунство вона не змогла забрати його із собою до Німеччини. Тоді соціальні служби попросили матір-виховательку дитячого будинку сімейного будинку Наталію Рожкову прихистити дитину на кілька днів. 

Три дні переросли в рік: Ваня сам вирішив залишитися в родині. Через пережитий стрес адаптація була важкою. Впоратися з травмою допомогли психологи. Зараз у ДБСТ Наталії семеро дітей. Родина повністю втратила майно на окупований території. Їхні будинки в Олешках зруйновані та затоплені після підриву Каховської ГЕС — повертатися нікуди. 

Четверо вихованців уже досягли повноліття. Наталія Рожкова наголошує, що розповіла історію Вані та ДБСТ, аби надати свідчення про пережите, під час війни та щоб  привернути увагу до системної проблеми — відсутності житла для випускників релокованих дитбудинків сімейного типу.