Блекаути, вигорілі лабораторії та ракетні удари. Під час великої війни українська наука зіткнулася з викликами, яких не передбачає жоден лабораторний протокол світу. 

Це історія столітнього Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна. Установи, де під час Другої світової створили унікальний препарат для зупинки кровотеч, а сьогодні, попри атаки, продовжують тестувати сучасні кровоспинні засоби та досліджувати регенерацію тканин. 

Директор інституту Денис Колибо та його заступник Володимир Чернишенко стали свідками боротьби за виживання української науки. Професори розповідають, як рятували унікальні клітинні колекції, що є справжньою науковою спадщиною та національним надбанням, провозячи рідкий азот через блокпости напівоточеного Києва. І як власноруч розбирали завали після руйнівного удару росії 2 липня 2026 року, коли інститут втратив три з чотирьох корпусів. 

Знищене унікальне обладнання та вигорілі лабораторії — це колосальний удар для інституту та української науки. Але поруч із цими втратами постає ще одна незворотна загроза — ризик розірвати ланцюг передачі знань від покоління до покоління. 

Щоб зберегти цю наукову спадкоємність, дослідники продовжують роботу навіть у приміщеннях без даху. Адже для них зупинити експерименти — це ніби здатися.