Коли будинок на Абрикосовій склався від вибуху ракети поруч, під завалами опинилися п'ятеро людей: психотерапевтка Вероніка Байда, її дворічний син Орест і троє доньок-підлітків — Єва, Зоряна та Аліса. 

За кілька годин до цього Вероніка закінчила фарбувати ванну, надіслала чоловіку-військовому фото оновленого інтер'єру й лягла спати з рідкісним для війни відчуттям абсолютного порядку. О другій ночі будинок, який родина власноруч облаштовувала понад десять років, було знищено.  

Уламки даху зависли за 15 сантиметрів від обличчя Вероніки, яка встигла накрити собою сина. У сусідній кімнаті троє її доньок. Молодша, Аліса, майже не постраждала й вибралася через вікно. Старша, Єва, попри власні поранення, витягла затиснуту меблями Зоряну, знайшла для всіх теплий одяг і командувала евакуацією. У цей час мати із наймолодшим Орестом чекали на рятувальників.

Своє свідчення Вероніка, Єва та Зоряна вирішили залишити для Музею «Голоси Мирних» не лише як пам'ять про власну історію. Вони переконані: чим більше буде зафіксовано таких розповідей, тим менше шансів колись сказати, що цього не було. Для них це спосіб зберегти правду про війну.