Підгора Марина Анатоліївна, директор, учитель української мови та літератури Середньої загальноосвітньої школи № 50 Святошинського району м. Києва

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів... Днів, що позначилися неймовірними переживаннями, страхом, розпачем, втратами.... Днів, які вкарбовуються в пам'ять темними плямами, що поступово витісняють світло...

1000 днів... Це багато чи мало? 1000 саме тих днів, що наче наждак дере виголену шкіру, тих днів, що вдаряють у скроню пульсуючим імпульсом вулкану... Мабуть, це багато. Багато для межі терпіння, можливості розуміння ситуації, надмірності виснаженості. Переконана, що не існує гіршого зла, яке могло вигадати людство, ніж війна. Це біль, страждання, розчарування, часом-зневіра…

Для мене особисто шлях війни-це шлях, стоптаний неймовірним болем за кожну людину, за кожне спаплюжене життя, за кожне розідране на шматки серце. Цей шлях розпочався спонтанно, неочікувано , приголомшливо, і він є довгим, дуже довгим, бо на цьому шляху кожен крок дорівнює тисячам, мільйону зранених життів.

Ранок 24 лютого 2022 року назавжди в пам'яті.

У цей ранок історії, що розповідали про далеку війну бабусі та батьки, про які читала в книгах або дивилася через екран телевізора, вивчала в підручниках, стали реальністю.

У цей день вперше почула за вікном, а не переглянула на малюнку, стовп диму від вибуху, почула, як дико, прорізаючи ранковий туман, гуде сирена, як у повітрі вирує смерть… Уперше в житті незрозуміло, що відбувається, уперше це життя здалося чимось, чого не існує в реальності.

1000 днів... Коли в один день вклалося все життя, коли страшенною темною хмарою нахлинули невідомість, невизначеність, нерозуміння, відчай. Коли кожен з тих днів є днем темряви, днем вию сирен, днем перебування в підвалі, днем загибелі людей, втрати життів, днем, коли за вікном палає та вибухає, коли просто не знаєш, що далі, це, ймовірно, багато. Взагалі важко уявити, що таких днів могло бути так катастрофічно багато. Це вічність.

Шлях подолання темряви – так можна озвучити мій особистий шлях війни в 1000 днів. Так, кожна людина має право визначити свій життєвий шлях, спланувати, намагатися йти власне своєю життєвою дорогою, чітко визначаючи пріоритети. І якщо ці пріоритети мають глибоке моральне підґрунтя, якщо родиною закладено міцний стрижень чітких життєвий орієнтирів, ніщо та ніхто не здатен зламати таку людину, змінити її шлях, її переконання. Мені пощастило, бо я виросла в такій родині, у якій надважливим були розуміння інших, співчуття, уміння чути іншого, вболівати, цінувати кожного. Тому 24 лютого 2022 року моїм місцем був заклад освіти, куди бігли рятуватися люди. Бігли по допомогу, бігли, бо на цей момент бачили цей притулок єдиним можливим сховищем, щоб врятувати власне життя, життя рідних. Бігли, бо були переконані, що хтось знає, що робити, хтось вміє, хтось навчений. І мій шлях війни розпочався з того, що мала стати тим «хтось», насправді не знаючи, достеменно не вміючи. І, сподіваюся, змогла. Наче гортаю сторінки життєвої книги, коли знову проходжу подумки кожен день з тої тисячі днів...

Мій шлях у цей час та дотепер – це шлях бути сильною, бо нема права на слабкість та невпевненість, це шлях вміння брати на себе відповідальність за прийняття рішень, це шлях Любові, і такий шлях сьогодні мушу пройти, таким шляхом крокую!

1000 днів війни… Багато це чи мало… Якщо з’єднати воєдино серця людей, які допомагали рятуватися, простягали руку тим, кому важче, це – одне велике серце. Якщо об’єднати всі думки кожного, хто проходить шлях війни, - це одна спільна думка, єдина, добротно спаяна міццю духу українців мрія. І мій особистий шлях війни- це також шлях віри! Віри в людей, у їхню незламність, у їхню неймовірну силу! Це шлях надії, яка ніколи не вмирає, яка надає впевненості, підтримує, тримає за руку, надає можливість бачити мету та впевнено до неї крокувати. Тому цей шлях- це єдність, це один подих з’єднаних воєдино подихів кожного українця, це биття сердець в унісон, це одночасне звучання на одній ноті мрій дорослих та дітей- усіх людей України. Це шлях Перемоги! Перемоги над злом, горем, пітьмою, мороком.