Мені 63 роки. Усе життя пропрацювала вчителем і досі працюю в школі. Зранку 24 лютого 2022 року я прокинулася від вибухів. В той день прилетіли ракети в наше місто Дніпро. Як учитель історії, я знала, що можливий напад, хоча спочатку й не повірила. Але потім усе стало зрозуміло. Було страшно.

Світла в нас не було взимку. Та, слава Богу, в нас у Дніпрі трохи спокійніше, тож перебоїв із водою і газом не було.

Не вірилося, що у ХХІ столітті можуть бути такі страхіття на землі. Шокує, що страждають діти і, звісно, наші захисники. Особливо це стосується знайомих і родичів, які постраждали від війни.

Зворушує, що в такі темні часи люди об’єдналися, підтримують одне одного та ЗСУ. Вражає, що люди, які говорили російською, масово переходять на українську мову. 

Також я дякую таким меценатам, як Рінат Ахметов, котрі допомагають людям у ці скрутні часи.

Педагогічна практика загартовує, але, звісно, труднощі були. Переживаю за дітей, онуків. Я хочу, щоб війна закінчилась якнайшвидше, щоб не гинули люди, і не було такого страхіття на нашій землі.

Вірю, що Україна підніметься. Це наша земля, і йти нам нікуди. Вірю, що люди повернуться, коли країна буде вільною. Я вірю в наших захисників. Вірю, що буде перемога і все буде добре в нашій гарній країні.