Сало Тетяна, 9-а клас, Лищенський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Таренда Раїса Євгенівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Близько четвертої години ранку я почула метушню в домі. Я проснулася. Тато зайшов до нашої кімнати й розповів, що сталось та попросив спуститись на перший поверх. Саме так я дізналась про початок війни.

24 лютого 2022 року почалась повномасштабна війна між росією та Україною. Пам’ятаю перші тривоги, ракети, вибухи…Усі відчували страх та не знали, як діяти. Батьки почали складати усі необхідні речі, ліки, документи у сумки. Телефонували родичам та знайомим, щоб переконатись чи усе в них гаразд. Я з сестрою були дуже налякані та не знали, чим допомогти. Як тільки люди дізналися, що відкритий кордон між Україною та Польщею, багато сімей поїхало шукати там захисту. Тато теж казав, щоб ми їхали, але ситуація на заході була значно спокійніша, ніж на сході, тому ми лишилися вдома.

Школу відмінили, але це зовсім не радувало.

Я з мамою та меншою сестрою перебралися на перший поверх дому. Нам здавалося, що там буде безпечніше. Пам’ятаю, як на телеканалах показували міста, які були під обстрілами. Не можна передати словами, що усі відчували, коли бачили ці картини. Того дня ми лишилися вдома, слідкували за новинами та надіялись на краще. Неможливо забути ті ночі, коли ми прокидалися від страшних сирен та боялися кожного звуку на вулиці. Дні проходили і люди починали, хто як міг, захищати свою Батьківщину. Хтось став волонтером та передавав потрібні речі, хтось готував смачну їжу захисникам чи донатив, а хтось ішов на схід, та ризикуючи своїм життям, захищав свою країну. Звичайні люди за кордоном теж різними способами надавали поміч Україні.

Пам’ятаю, як перший раз виїхала з дому. Це вже було не те місто, яке я пам’ятала. Повсюди були озброєні люди, блокпости, у людей перевіряли документи і їхні машини. Це дуже лякало.

Було незвично сидіти за вечірнім столом та слухати, не те як пройшов день у школі чи що нового на роботі. Тепер головною темою була – війна. Усі країни обговорювали ситуацію в нашій державі. Усілякими способами вони старались підтримати нас. Приймали до себе українців, які були змушені залишити країну, надавали гуманітарну допомогу, харчі та усе необхідне. І за це, ми їм дуже вдячні. Саме так розгорталися перші місяці війни.

Тим часом навчання в школі перевели на онлайн форму. Було дуже складно зосередитись, адже тривоги не давали змоги нормально навчатися. Появилися укриття, до яких ми й досі ходимо.

Коли відбувалися чергові обстріли, ми частенько сиділи без світла. Я б ніколи не могла б повірити, що буду робити домашнє завдання у 21 столітті під світлом свічки.

Та саме страшне, коли починаєш усвідомлювати, що до всього люди з часом звикають.

Серце кров’ю обливалося, коли почали привозити загиблих героїв. Не вірилось, що в теперішній час таке можливо. У школі проводилися благодійні концерти, ярмарки, акції на яких збирала кошти на ЗСУ. Ми робили окопні свічки, маскувальні сітки усе, що тільки могли. Навіть самі маленькі учні, своїми патріотичними малюнками допомагали нашій країні

Вже пройшло майже три роки цієї страшної війни та ми все ж віримо, що перемога буде за нами. Ми вчимося, наші батьки працюють на роботах, воїни захищають нас, а волонтери їм допомагають. Україна за цей час має великі перемоги у самих різноманітних сферах. Протягом цього періоду було створено багато україномовних пісень, віршів та фільмів.

Через цю війну світ нарешті почав розрізняти Україну та росію. Нас підтримують всесвітньо відомі люди такі як: Алісса Мілано, Шон Пенн, Анджеліна Джолі, Ед Ширан, Стівен Кінг, Мадонна, Пол Маккартні та вся королівська родина Великої Британії.

Я хочу подякувати нашим захисникам, які зараз захищають нашу Україну. Та низький уклін усім героям, які віддали своє життя за незалежність нашої держави.