Дроздюк Діана, 9-а клас, Лищенський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Таренда Раїса Євгенівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Двадцять третього лютого ми ще радісні були в школі, сиділи щасливі за партами, вивчаючи шкільну програму, ходили на улюблені гуртки та просто щасливо проживали своє життя. Але двадцять четвертого лютого все змінилося. Близько пʼятої ранку почалася війна. Були чутні вибухи, гучно лунали сирени, вся сімʼя була в паніці і не знаючи, що робити далі. Через деякий час мама швидко почала збирати речі та документи.

Моя менша сестра не знала, що робити. На вулиці гудуть сирени, з далеку видно дим, по новинах показують міста, які були знищені ворогами.

Перший день ми були вдома, дуже було моторошно, але батьки мене з сестрою заспокоювали. На наступний день, ми прийняли рішення виїхати за кордон, залишивши все вдома. Ми дуже переживали що буде далі, куди далі рухатись та що робити. Ми дуже переживали за батька та думали, що це скоро закінчиться і ми всі повернемося у свої домівки. Але не все так просто, вже пройшло більше, ніж два роки після повномасштабного вторгнення. Нашу рідну неньку-Україну досі нищать, але ми сильні та відстоїмо за неї. Багато людей втратили свої домівки, не мають що їсти та навіть пити.

Всі разом ми допомагаємо нашим воїнам, робимо різні благодійні ярмарки, закриваємо збори на машини, тепловізори та багато корисних предметів для них.

Я вважаю, що моральна підтримка для ЗСУ також буде хорошою справою, наприклад, намалювати малюнок, зробити відеоролик для їхньої підтримки. Кожного дня до українських міст привозять тисячі воїнів, хтось втратив тата, хтось брата, дідуся, а хтось сина……

Мені дуже жаль, що зараз в такий час ми проживаємо війну. Я сумую за тим часом, коли ми не знали, що таке «Війна», думала – «як таке взагалі може бути?», але зараз на даний момент ми зіткнулися із тим, що наші бабусі і дідусі відчули дуже давно. На жаль, зараз ми не можемо вільно розвиватися, подорожувати, тому що нам заважають тривоги, вибухи.

Це не просто війна за територію, це війна за можливість існування та розвитку нашої Незалежної України.

Кожен українець має розуміти, що зараз не час стояти збоку та просто слідкувати за тим, що відбувається. Кожен із нас може знайти спосіб допомогти та внести вклад у захист України!

Наша спільна робота, взаємна підтримка та взаєморозуміння між людьми – це ключі до успішної війни за свій шлях. Наша спільна робота зробить війну Україну за її шлях успішною і допоможе нам побудувати яскраве майбутнє для нас та нашої рідної країни – України!

Війна – це страх, страждання, кров. Які ж страшні злочини відбувалися в Бучі, Ірпені, Маріуполі, Гостомелі та інших містах України. Російські військові просто нелюди! Ніколи ще не чула та не бачила, щоб так знущалися з людей. Але ми сильні та непереможні, ми впораємося зі всіма труднощами та відстоїмо свою країну!

Слава Україні!