Анжела Касянчик, 10 клас
Опорний  заклад "Борівський ліцей"
Вчитель, що надихнув на написання есе: Супрунюк Ольга Станіславівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни.. Безжальне винищення людства, нескінчене пролиття української крові, страх, що твоє життя може закінчитись у цю секунду… Більшість українців повною мірою відчули цей жах. Особисто я, на щастя, не  бачила такі жахливі речі, але випущені відео в соціальних мережах, на яких  зображені численні знущання: вибухи, крики про допомогу і бажання жити, побудували моє власне враження щодо цієї війни. 

Війна, на мою думку, перш за все - це конфлікт між владою, між цивільними, між представниками різних релігій, між користувачами віртуального та реального світів, який звичайним компромісом ніяк не  вирішити.

Почнімо з того, що наш Президент Володимир Олександрович Зеленський закликав до компромісу , перемир’я з угодою, яка не повинна суперечити нашим особистим інтересам. На що агресор не дав згоди, бажаючи задовільнити тільки своє бачення, щодо майбутнього світу в історії. 

І серце також розривається, помічаючи, як деякі люди не розуміють, що розмовляючи російською мовою вони підтримують ворога зневажаючи свою рідну мову. Зазвичай саме блогери, як ворожі, так і українські, займаються пропагуванням , про так зване “ хороше життя” в російській федерації .

Також хочу зазначити, що безліч людей отримали багато травм, як фізичних, так і моральних; звуки прильоту і вибухи настільки стали повсякденним явищем, що люди звикли до них, ніби це звичайна повсякденна праця догляду за котами, що насамперед, робить ситуацію ще небезпечнішою, оскільки українці забувають берегти своє життя, ігноруючи попередження 
ховатись у підвали або банально в ванну кімнату, яка повинна бути побудована за правилом “двох стін”, для забезпечення більш ефективного захисту себе. 

В пісні “Сила у правді” Musicland використовував слова : “Ми вже загартовані, ми вже не ті”, що доводить важкість ситуації і навіть, якщо війна закінчиться, в душі буде порожнеча, яку залікувати зможе тільки дуже-дуже довгий час.

А всі втрати: кохання всього життя, син, батько, дядечко, або дідусь - це посилення болю в серці, який і так невпинно болить день за днем. Я безліч разів помічала, що саме діти, частіше всього ведуться на російськомовні сайти, відео, які пригнічують свідомість справжнього українця. Навіть та дитина, яка раніше чисто розмовляла українською мовою, стала розмовляти російською. Через недбале ставлення батьків до цієї ситуації все переростає у великий пучок проблем, тому що дитина не розуміє складність ситуації, від чого з’являються звичні для розмови російські слова, такі як “поняла” замість “зрозуміла”, і “спасіба” замість “дякую” і це ще не весь список. 

Якщо бути чесною, я раніше також розмовляла російською, бо не бачила в цьому проблеми, але з наступом повномасштабного вторгнення мій світ перевернувся з ніг до голови, серце билось через раз, а думки вирували в повітрі... 

“Я точно все правильно роблю?” 
“Це і є кінець?.. чи тільки початок?” 
“Чи є надія...на краще життя?” 

І останнє питання було найважчим, але відповідь є: “Надія була, є і буде. Один за всіх і всі за одного!” Кожен українець повинен допомагати своїм захисникам, кожна дрібниця - це скарб порівняно з нічим. Чим більше ми об’єднані, тим більше шансів, що ці роки мук і негараздів перевернуть світ з ніг на голову.

Знаючи, що люди чинять справедливо, не як агресор, а як сторона захисту проти агресії, ми повинні підіймати як особисте, так і соціальне его країни. 

Підводячи підсумок, я хочу зазначити, якою б не була причина страху, болю, втрат...ти герой. Невідомий комусь, невідомий на весь світ... ти герой України, який знає чому існує, який має свої традиції, своє бажання, не краде щось в інших, підтримує потребуючих і сам просить підтримки. Україна існує заради нас, а ми - заради неї. І навіть тисяча днів війни... не поглине запальне серце відданого українця