Сєвєродонецьк обстрілювали особливо жорстоко. В гуртожитку, де жила сім’я Олени, бомбосховища не було, тому мешканці ховались від уламків і снарядів у коридорах

Ми прокинулися від вибуху десь далеко, але було відчуття, що почалося. Ми вже таке переживали в 2014 році. Щось бахнуло – ми підскочили, вискочили в коридор - на той час ще мешкали в гуртожитку. Повискакували всі сусіди, включили телебачення, почали казати, що вже почалася війна. Це було жахливо. Потім пішли на роботу в дитячий заклад. Директор видавав трудові книжки, ми писали заяви. 

Вибух на аеродромі був дуже сильний - ми аж поприсідали. Мій син залишався вдома. Я подзвонила, він сказав, що у нас двері відкривалися. Люди всі побігли. Десь 28 лютого вже приліт був майже по центру - постраждали там будинки, жінка постраждала. Ми в центрі жили, і чоловік вважав, що мабуть по околицях стрілятимуть, по комбінатах, а по центру не будуть. Коли до нас у двір прилетіло в останні дні березня, в дитячий садочок, у нас вікна у під’їздах повилітали, ми в коридорах жили. 

У нас гуртожиток, з обох сторін кімнати. Нам здавалося, що там безпечно, бо підвалу в домі не було, підвали були в сусідніх домах. 

Мої співробітники, що жили на околиці, в дитячому закладі в підвалі сиділи. Там вже не було ні світла, ні опалення. Вони на вогнищах готували собі їжу. Холодно було дуже. 

8 березня обстріл міста був дуже сильний. Ми зайшли додому, там щось робили - у нас ще світло було - і почули такий звук, ніби по склу хтось шкрябає, потім – вибух. Ми вискочили в коридор, упали на підлогу, чоловік нас накрив. Був такий вибух, що повилітали вікна з рамами, з усім. Прилетіло під наші вікна. Сумки стояли вже готові - дві сумочки з документами. 

Ми вискочили, бігли в другий кінець міста до родичів. Усе горіло навкруги. Ми тоді зрозуміли, що на наш будинок «Гради» впали, якраз чотири вибухи були: по боках під наші вікна. 

Ми вискочили. Біля першого під'їзду машина горіла - туди влучило. Наш будинок був обстріляний з усіх сторін. Усе горіло, дерева горіли, всі тролейбусні лінії лежали на асфальті. Навкруги все горіло, ми бігли по цьому горілому. Це страшне. Починаю згадувати – мене трясе. Ми прибігли в такий же гуртожиток у другому місці, де ще не такі були обстріли сильні. Там ще три тижні просиділи. 

Коли почалися там обстріли дуже-дуже сильні, вже нервові зриви були в мене. Дивимося, що люди почали з того гуртожитка майже всі виїжджати. Нам казали, щоб виїжджали і давали евакуацію. 

Гуманітарку нам привозили. Ми там не голодували, бо ще свої запаси були. Вже страшно було. Ми виїхали під обстрілами через Лисичанськ, там теж все обстрілювалося - це був жах. Виїжджала з нами дитина. 

Дитина старша в Павлограді з родиною. Вона кричала, плакала: «Мамочко, виїжджайте!» Виїхали ми до них. Нас трішечки реанімували онуки. Ця біль нікуди не дівається, а тепер за них переживаю, бо недалеко від них вже стріляють, вони теж можуть втратити життя і все, що в них є. 

Мені пощастило з людьми. І в Черкасах я не зустріла якогось негативу. Допомагали всі, до кого зверталися. 

Ми тут в один центр звернулися. Найняли квартиру за свої заощадження невеликі. В квартирі нічого не було, крім меблів. Донька нам дала постіль, якийсь посуд. У гуманітарному центрі подушку одну дали, ковдру, а нас троє. Потім ми вже роздивилися тут, люди підказали, куди йти, до яких гуманітарних хабів або до церкви - тут дуже багато різних спільнот надавали допомогу. 

Я ще працюю в Сєверодонецькому закладі дистанційно. Гадаю, що нас довго не будуть тримати, і треба буде шукати іншу роботу. Чи буде в мене достатньо грошей, щоб заплатити оренду? І вік такий, що не дуже кудись беруть, тому не знаю, як далі буде. Живемо одним днем. 

Люди тут мене витягнули. Я рік сиділа вдома, нікуди не ходила, ні з ким не спілкувалася, крім своєї сім'ї. Потім познайомилися, я зрозуміла, скільки нас тут сєверодончан, і почала, в цьому хабі допомагати, волонтерити. Тому життя трішечки прийшло до ладу, стало краще, бо дуже тяжко перший місяць і перший рік було психологічно. Дякую цим людям, дякую директору цього хабу, що він так опікувався і опікується. Дякую психологам, яких запрошували сюди, і вони з нами працювали. Я зустріла багато людяності.