Арсен Боюка, 10-В клас, Вараський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Середенко Іванна Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

“Сила допомоги показує себе не тільки у великих подвигах, а й у звичайних, але теплих вчинках - пазлах, які будують картину світу навколо!”, - це думка, якої я дотримуюсь ще змалку. Коли почалася війна, я зрозумів, що не я - той хто потребує допомоги! Я - той хто має допомагати! Саме став свідком події, яка довела мені мою думку.

Я зрозумів, що допомога - це більше, ніж просто підтримка. Це те, що показує силу допомоги. У перші дні повномасштабного вторгнення, моїй родині було дуже важко.

Ми прокидалися від сирен, не знали, що буде завтра та дуже боялись. І саме тоді до нашого міста почали приїжджати люди з територій, де введуться активні бойові дії.

Через декілька днів я дізнався, що сусідню квартиру орендувала родина з Харкова - мама з двома дітьми, а чоловік доводив українську незалежність. Ми не були знайомі, але мама сказала мені: «Тепер ми маємо допомогти», я повність погодився.

Ми ділилися всім, чим могли: їжею, одягом, турботою. І я побачив, як один простий вчинок - дати комусь трішки свого тепла - перетворює страх на надію.

Сильніші разом - це я зрозумів за ці місяці. Поки ці люди жили біля нас, ми разом: готували їсти, слухали новини, грали з дітьми та спілкувались. Це не були великі справи, але вони об'єднували нас. Коли харків’яни поїхали далі, на Закарпаття, ми залишилися на зв’язку. Мама тієї родини писала, що пам’ятає наш теплий прийом і мої жарти, які смішили її дітей під час повітряних тривог, які ми проводили разом.

Ця історія довела мою думку, що навіть коли ти не маєш багато, ти можеш поділитися головним - своїм теплом. І саме це змінює життя.

Щоб довести собі ще раз свою думку, я спробував знову подібну діяльність. У Вараші місцеві волонтери організували пункт збору речей для тих, хто втратив дім. Часто ми з друзями допомагали сортувати одяг, пакувати продуктові набори, а також робити маскувальні сітки. Здавалося б - майже нічого. Але коли я бачив усмішки людей, які це отримували, я відчував у собі тепло, те тепло, яке відчували люди під час отримання допомоги.

Тому, я на всі сто відсотків впевнений, що ті події, які я пережив за минулі роки - це сила допомоги. Вони навчили мене не боятися віддавати частинку свого тепла іншим.

Я побачив, що коли українці допомагають один одному - це теплопередача, яку ми творимо разом при кожній взаємодопомозі. І якщо кожен з нас зробить по пазлу, то ми складемо картину світлої України.

Я вірю, що наша сила - це сила  допомоги.