Ростислав і Надія Ярошенко | Дніпро

"Я втратила минуле своє життя"

14 січня 2024 виповнюються роковини з дня ракетного удару по багатоквартирному будинку в Дніпрі. Тоді на Набережній Перемоги, будинок 118, загинули 46 людей, зокрема шестеро дітей, десятки були поранені. Російська ракета влучила у висотку у вихідний, якраз на старий Новий рік, коли чимало мешканців були вдома. Дехто з людей, які вижили, навіть через рік після трагедії не все ще може приходити до будинку, де був їхній дім, де загинули сусіди й знайомі. Матеріал Радіо Свобода.

Дніпрянка Надія Ярошенко разом з 12-річним сином Ростиславом мешкала на третьому поверсі в 118-му будинку 15 років. Розказує: цю квартиру їй купила нині покійна мама, з оселею було пов’язано багато спогадів про разом проведений час.

Надія Ярошенко з сином Ростиславом

14 січня жінка була на роботі – вона працює дитячою лікаркою-анестезіологом. Син був вдома сам. Мав іти на додаткове заняття з української мови. Вибуху від ракетного удару на іншому кінці міста жінка не чула.

Зруйнований будинок

«Він мені зателефонував з криками, що всюди пил, скло. І я зрозуміла, що щось сталося. А коли мені почали надзвонювати друзі, я зрозуміла, що сталася трагедія. Я скерувала Ростислава до, як я вважала, безпечного місця, – до ліфту. І сказала: «Не виходь на сходи». На що він сказав: «Мамо, сходів немає». На цьому обірвався зв"язок. Я абсолютно не знала, що з моєю дитиною», – розповідає Надія.

Ростислав на місці трагедії

З-під завалів Ростислава врятував його колишній тренер Юрій Васецький – хлопчик кілька років тому ходив на нього на хортинг (повноконтактне змішане єдиноборство – ред.). Чоловік зателефонував матері майже одразу після ракетного удару, а потім помчав на місце розшукувати вихованця.

«Коли я приїхала на місце, мені подзвонив тренер Ростислава й сказав, що витяг сина відвів на безпечну відстань, а наша квартира зруйнована. Коли я побачила сина біля будинку, мій жах змінився на ейфорію. Не розуміла, що трапилося, але я була дуже щаслива бачити свою дитину. Нас забрали до себе друзі, і лише вночі до мене прийшло усвідомлення, що в мене немає житла, немає взагалі нічого. А вранці я пішла на місце, побачила ту діру й тільки тоді до мене дійшло: а люди?!.. Тільки тоді я зрозуміла, що якщо немає двох під’їздів, то немає й людей. Багатьох з них я знала. З одними з них я зранку привіталася – це були активні люди, волонтери», – сказала Надія Ярошенко.

Небайдужі люди одразу оточили їх із сином своєю турботою. Одні батьки її маленьких пацієнтів надали тимчасове житло, інші привозили речі, їжу, збирали для неї гроші. Врятувати з розбитого будинку вдалося й домашніх тварин родини.

Кіт Біляш

«Люди допомагали нам матеріально, фінансово, психологічно. Підтримка була колосальна. Я не лишилася сам-на-сам з трагедією. В перший же вечір рятувальники витягли нашого собаку Колу – він вибіг на зруйнований балкон. А кіт Біляш наш там був п’ять днів. Зооволонтерка побачила його у вікні, викликала ДСНС - і вони прямо вночі врятували його. Біляш наш прославився: про нього написали в «Нью-Йорк таймс», і один з читачів зі США надіслав нам гроші, 500 доларів. За ці кошти я обстежила й пролікувала тварин – обох», – говорить вона.

Надія Ярошенко з собакою Колою

Рік, що минув, зізнається Надія, був для неї психологічно важким – вона працювала з двома психологами, приймала антидепресанти. Дитячий психолог працював і з її сином. Ростислав кричав ночами й дуже болісно досі сприймає сигнали тривоги.

Отримавши обіцяну допомогу від міста й області – 2 мільйона гривень, а також допомогу доброчинників та донати небайдужих людей, Надія довго не наважувалася купити нове житло. Зрештою, в жовтні придбала – у тому ж районі, схожу на ту, зруйновану.

«Ростислав дуже швидко адаптувався, облаштував свою кімнату у такому підлітковому стилі, – з постерами. Я йому дозволяю все так, як йому хочеться. А я довго звикала. Для мене це - випробування. Приходила щовечора і ніяк не могла змусити себе звикнути, переночувати в квартирі. Я думками – досі в тій квартирі: згадую, як ми там з мамою робили там ремонт, там було все підлаштоване під нас. І воно так боляче… Так, я втратила минуле своє життя. Зараз я купила багато декору – хочеться облаштувати свою нову територію. А зі зруйнованої квартири ми змогли забрати документи, фотографії, синову колекцію монет – спеціально піднімалися туди на підйомнику. Дуже багато чого там понівечено, все в пилюзі, в їдкому осаді й дрібних уламках скла. Квартира – під знесення» , – розповідає Надія Ярошенко.

На місце трагедії люди досі несуть квіти та ірашки

Зараз, говорить жінка, якось триматися їй допомагає дитина й робота.

«Ми повернулися до повноцінного життя. Але ця трагедія – назавжди. Не було жодного дня, щоб я не подумала про неї. Буваю біля будинку щодня. Ця трагедія постійно в голові, але особисто я навчилася з нею жити. Наразі це сприймається як факт, що стався, і він не повинен нам заважати жити далі. У мене є син, якому я маю дати щасливе дитинство й майбутнє. У мене було сильне почуття провини перед ним, що він опинився сам-на-сам, що я не змогла його захистити під час удару. Тепер роботи менше не стало, але зараз син для мене – на найпершому місці. Я довго до цього йшла, але зараз мені хочеться все й одразу – ходити на ковзанку, купити ялинку. А був час, коли нічого не хотілося. Я пройшла через апатію, депресію, замкнутість – це тривало дев’ять місяців», – говорить дніпрянка.

Надія також каже, що вони із сином підтримують зв'язок з рятівником Ростислава, спортивним тренером. Ще в лютому минулого року Юрія мобілізували, він був тяжко поранений під Авдіївкою. Зараз після лікування ходить на милицях, попереду – реабілітація.