Ксенія Башибулар | Дніпро

"У нас були повністю розтрощені меблі, шафи, диван"

14 січня 2024 виповнюються роковини з дня ракетного удару по багатоквартирному будинку в Дніпрі. Тоді на Набережній Перемоги, будинок 118, загинули 46 людей, зокрема шестеро дітей, десятки були поранені. Російська ракета влучила у висотку у вихідний, якраз на старий Новий рік, коли чимало мешканців були вдома. Дехто з людей, які вижили, навіть через рік після трагедії не все ще може приходити до будинку, де був їхній дім, де загинули сусіди й знайомі. Матеріал Радіо Свобода.

Ксенія Башибулар – дніпровська співачка й волонтерка. Дівчина вижила після вибуху газу в 9-поверхівці на вулиці Мандриківській, 127 восени 2007-го. Тоді, розповідає, її дістали з-під уламків будинку, вона отримала тяжкі поранення та опіки й майже рік провела в лікарні. Доки лікувалася, її мама зібрала кошти й купила нове житло – у тому ж районі, на Набережній Перемоги, 118, куди у січні минулого року прилетіла російська ракета.

Ксенія Башибулар на місці ракетного удару

Ксенія розказує: того фатального дня її не було вдома. Разом з друзями виїздила з гуманітарною місією на Херсонщину. Дізналася про трагедію на зворотній дорозі, але зв’язку з мамою не було. Дівчина переживала також за сестру: та з трьома дітьми мала прийти до них у гості, на обід.

«На той момент я не знала, хто вдома, що відбулося, і дуже хвилювалася. Пізніше я дізналася, що мама не постраждала. Мамина кімната виходить вікнами на інший бік, ніж інші наші кімнати. Тоді було відімкнення світла, і мама не змогла допрасувати одяг у залі, а пішла відпочити в свою кімнату, і це врятувало їй життя. Хвилин за десять усе сталося, цей жах. У нас квартира на першому поверсі – повилітали і решітки, і вікна, і рами. Каміння летіло. У нас були повністю розтрощені меблі, шафи, диван, пошкоджені ламінат, двері, холодильник», – розповідає Ксенія.

У квартирі Ксенії після атаки

Доки Ксенія добиралася додому, подруга знайшла на місці «прильоту» її матір і перевезла в безпеку, до родичів. Але, каже Ксенія, її мама, уже на той момент хвора, дуже злякалася, і це пришвидшило розвиток недуги. За рік, що минув з моменту атаки, Ксенія втратила двох – найдорожчих.

«У мами була онкологія, і 6 травня минулого року мама померла. А на мій день народження, 9 жовтня, померла й моя собака. Вони удвох з мамою були в квартирі, коли стався удар. Вони пішли… Те, що сталося, напевно, я тільки починаю усвідомлювати зараз. Досі у мене не було можливості сісти, думати, опустити руки – мені треба було і бюрократичні моменти, і з ремонтом вирішувати», – говорить вона.

У перші тижні, говорить Ксенія, в її квартирі коштом міського бюджету встановили нові вікна. Решту ремонту робила сама. Грошима допомагали небайдужі люди, збір коштів для постраждалих також провів один із банків. Ніяких компенсацій за пошкоджене майно поки не отримувала, бо й не писала відповідну заяву.

У квартирі Ксенії

«В акті пошкоджень у мене записані вікна і двоє дверей з п’яти міжкімнатних. Це ті, які повністю вирвало. Ті, що лишилися, – частково пошкоджені, але до акту не потрапили. Те, що можна було, – ми зберегли. Фасад на кухні ми не міняли, просто пофарбували. Пошкодження на холодильнику закрили магнітиками. Шпалери довелося міняти, ламінат – міняти. Я замовила стіл, стільці для кухні, ще генеральне прибирання – і буде більш-менш порядок. На грошову компенсацію я, може, через якісь психологічні моменти, – тоді не подавалася. Але тепер збираюся податися, можливо, щось компенсують», – каже вона.

На місці трагедії

Цьогоріч 14 січня, каже дівчина, вранці вона хоче піти на місце трагедії, аби поставити свічку. На участь у жалобній церемонії, говорить, сил немає. У під’їзді, який влучила ракета, жили знайомі її знайомих.

Якусь розраду зараз, зізнається Ксенія, вона знаходить у творчості та волонтерстві. Від початку повномасштабної війни вона бере участь у зборі коштів на нагальні потреби для українських військових, а також їздить з «культурним десантом» у зону бойових дій, у прифронтові та деокуповані міста й села.

«Я вважаю, що кожна людина має займатися доброчинністю, – наскільки стає сил. Не знаю, як можна жити без цього, ми ж маємо допомагати одне одному. Який би статус і фінансове становище в тебе не було, ти завжди можеш допомогти іншій людині», – говорить Ксенія.