Дащенко Марія, 11 клас, Звенигородський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання — Безносюк Тетяна Олексіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Моїй бабусі було чотири роки, коли почалася Друга світова війна. Вона пам'ятає,як було нестерпно важко та моторошно. Тому найбільшим її страхом було те, що війна може випасти на мою долю... Сталося так, що росія розпочала війну ще у 2014. Мені, малій, було не зрозуміло ,чому бабуся так переживає та боїться за мене. Адже я на собі не відчувала все жахіття війни.. Та справжня війна для мене почалася у 2022 році, вранці 24 лютого, коли вона торкнулася всіх, абсолютно всіх українців!

В один день усі мої бажання та мрії стали другорядними. Основною метою було прогнати ворога з нашої землі, а отже, перемогти!! Того ж дня я почала дивитися новини, хоча до цього ніколи ними не цікавилася. Безліч жахливих новин, сліз, горя, убитих та поранених - і це тільки початок... Потім прийшла розгубленість, розпач.Мені було страшно... Я плакала... Я куталася в ковдру і тремтіла... Сила-силенна незрозумілої інформації за день. "Що буде завтра, післязавтра? Нехай воно просто буде..." - з такими думками я засинала...Та поступово ми вчилися жити в нових реаліях війни.

Нас учили, як допомагати пораненим, користуватися турнікетом, робити масаж серця, штучне дихання,як підтримувати переселенців, зовсім незнайомих нам людей ,які в одну мить стали для нас рідними... 

"Як ти?" - прості слова, але з сильним підґрунтям. Вони стали проявом турботи та переживання за всіх українців.

3 24 лютого 2022 року почалася нова історія. Історія України та української нації,яка об'єдналася та сміливо стала на захист свого життя, своїх кордонів, прав та інтересів!! Саме тоді ми зрозуміли, що в єдності - наша сила!

Повномасштабне вторгнення росії до України триває вже більше двох з половиною років... За ці дні кожен українець втратив члена своєї родини, друга чи знайомого... Наша родина теж зазнала втрати. Російська ракета вбила мою двоюрідну сестричку. Таку милу та добру, молоду та розумну, віддану та справедливу, справжню патріотку нашої держави. Вона загинула у торгівельному центрі "Амстор" 27 червня 2022-го року у Кременчуці.

Я не можу уявити ті муки, які вона переживала перед смертю. Вона згоріла заживо.

Ненависть і гнів - перші емоції, які у мене виникають, коли згадую цю історію та проживаю її знову.

Немає пробачення та прощення! Є тільки злість та ненависть, яку ми будемо передавати з покоління в покоління... Вони вбили тисячі моїх співвітчизників, сплюндрували мільйони будинків та знищили сотні сіл та міст під час окупації. Ці нелюди відібрали щасливе дитинство у мільйонів українських дітей, спокійну старість у літніх людей, мирні та щасливі дні довоєнного часу. Через цих варварів українські жінки з дітьми були вимушені виїхати за кордон, щоб врятувати життя,у першу чергу, дітям, а потім собі. Але більшість біженців уже повернулася в Україну!

Це означає, що, незважаючи на війну та важкі для нас утрати, життя продовжується! Народжуються дітки - майбутнє нашої держави! Відбудовуються міста, села! Розміновуються поля, засіюються пшеницею! Тому потрібно докладати максимум зусиль, щоб відбудувати Україну, зробити її могутньою державою! Необхідно розповідати дітям історію нашого свободолюбивого народу, щоб через кілька десятиліть українську землю знову не плюндрував ворог, щоб не стала на коліна нація нескорених! Я щиро вірю, що в майбутні покоління не повторять наших помилок, за які ми платимо людськими життями. Адже на прикладі жахливих подій сьогодення наша молодь буде патріотично налаштованою та освіченною! Хочу, щоб вони жили у незалежній державі, люди якої поважають, розуміють та підтримують один одного! Пам'ятаймо, що ми, на відміну від інших, непереможний народ!!!