Дащенко Марія,  учениця 10 класу Звенигородського ліцею №3

Вчитель, що надихнув на написання есе - Безносюк Тетяна

Війна. Моя історія

Моїй бабусі було чотири роки, коли почалася Друга світова війна. Вона пам'ятає,як було важко та страшно. Тому найбільшим її страхом було те, що війна може випасти на мою долю...  Сталося так, що росія розпочала війну ще у 2014. Мені, малій, було незрозуміло, чому бабуся так переживає та боїться за мене, адже я на собі не відчувала все жахіття війни..

Та справжня війна для мене почалася у 2022 році, вранці 24 лютого, коли вона торкнулася всіх, абсолютно всіх українців!

В один день усі мої бажання та мрії стали другорядними. Основною метою було прогнати ворога з нашої землі, а отже, перемогти!! Того ж дня я почала дивитися новини, хоча до цього ніколи ними не цікавилася. Купа страшної інформації, сліз, горя, убитих та поранених, і це тільки початок...

Спочатку була розгубленість, розпач. Мені було страшно. Я плакала. Я боялася. Купа незрозумілих повідомлень за день. "Що буде завтра, післязавтра? Нехай воно просто буде!" - з такими думками я засинала щовечора...

Та поступово ми вчилися жити в нових реаліях війни: як допомагати пораненим, користуватися турнікетом, робити масаж серця, штучне дихання та допомагати незнайомим людям,які в один день стали для нас рідними...

"Як ти?" - прості слова, але з сильним підгрунтям, вони стали проявом турботи та переживання за всіх українців.

3 24 лютого 2022 року почалася нова історія. Історія України та української нації, яка об'єдналася та сміливо стала на захист своїх кордонів, прав та інтересів!! Саме тоді ми зрозуміли, що в єдності - наша сила! Повномасштабне вторгнення росії до України триває вже більше півтора року... За ці дні кожен українець утратив чи то члена своєї родини, чи то друга, чи то знайомого...

Наша родина теж зазнала втрати. Російська ракета вбила мою двоюрідну сестричку. Таку милу та добру, молоду та розумну, віддану та справедливу, справжню патріотку нашої держави. Вона загинула у торгівельному центрі "Амстор" 27 червня 2022-го року в Кременчуці. Я навіть не можу уявити ті муки, які вона переживала перед смертю. Вона згоріла заживо... Ненависть та розпач - перші емоції, які у мене виникають, коли згадую цю історію та проживаю її знову.

Немає пробачення та змирення! Є тільки злість та ненависть,яку ми будемо передавати з покоління в покоління... Рашиська погань вбили тисячі людей, сплюндрували мільйони будинків та знищили сотні сіл та міст. Ці нелюди відібрали щасливе дитинство у дітей, спокійну старість у літніх людей, мирні та щасливі дні довоєнного часу.

Через них українські жінки з дітьми були змушені виїхати за кордон, щоб урятувати життя у першу чергу дітям, а потім собі. Але більшість біженців уже повернулася в Україну!

Це означає, що, незважаючи на війну та важкі для нас утрати, життя продовжується! Народжуються дітки - майбутнє нашої держави! Тому потрібно докладати максимум зусиль та розповідати дітям історію нашого народу, щоб через кілька століть не допустити наступну війну, геноцид з боку росії проти українського народу.

Але я щиро вірю, що майбутнє покоління не повторить наших помилок, за які ми платимо людськими життям. Адже на прикладі жахливих подій сьогодення наша молодь є і буде патріотично налаштованою та освіченою!

Жити у незалежній державі,люди якої поважають, розуміють та підтримують один одного - ось мрія кожного свідомого українця! Пам'ятаймо, що ми, на відміну від інших, непереможний народ!!!  Слава Україні! Героям Слава!