Макаровська Дар'я, 9 клас, Комунальний заклад "Харківський ліцей № 158 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Русанова Олена Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна малює кров’ю акварелі.

Її палітра — попіл пожарищ.

Її пейзаж — руйновище кварталів.

Порожніх вулиць вицвіла пастель.

Ліна Костенко

Війна  ̶  це дуже страшна подія, яка приносить лише страждання, втрати та переживання. Навіть через тривалий час вона залишається кривавою плямою на серці ні чому невинного народу. Здавалося, що у XXI столітті люди порозумнішали і вже не будуть повторювати подібний жах, але, як виявилося, я дуже сильно помилялася.

24 лютого 2022 року стало точкою неповернення. Цей по-справжньому жахливий день я пам'ятаю, ніби це було вчора.

Я прокинулася о четвертій ранку від гучних вибухів з вулиці. Ми з сім'єю зібралися на кухні й почали обговорюватити те, що сталося. Батьки були впевнені, що це не надовго. Мати вже навіть почала збиратися на роботу, але не пройшла вона й ста метрів, як почула недалеко від себе вибух і зрозуміла, що це все дуже серйозно, і повернулася. Було дуже лячно, від звуків вибухів за вікном по спині бігли мурахи, а серце вистрибувало з грудей. Люди на вулиці метушилися, намагаючись утекти першими.

Гучні звуки не припинялися, весь навколишній світ здавався страшним та нереальним, ніби це був мій черговий дивний кошмар, який зовсім скоро припиниться, але жахіття не збиралося закінчуватися.

Ця ніч була загрозлива і темна.

І так хотілось тиші і тепла! (Л.Костенко)

Разом із нашими найближчими родичами батьки вирішили йти до підвалу. На вулиці стояла морозна зима, яскраво світило лютневе сонце, цей день був занадто сонячним для таких страшних подій, що відбувались навколо. Перші дні ми вдень ховалися в підвалі, а вночі поверталися додому.

Спати на сьомому поверсі багатоповерхівки було дуже лячно. Страшне відчуття, що може статися щось погане, не давало нормально заснути.

Згодом стало зрозуміли, що бігати в підвал туди-сюди немає сенсу, бо йти занадто далеко. Нашим рішенням було переїхати до бабусі з дідусем, які жили на першому поверсі, тому в них було безпечніше. Найближчі чотири дні я пам'ятаю ніби в густому тумані, тільки відчутя страху залишилося в спогадах. Засинаючи, я сподівалася, що завтра зможу прокинутися. Найкритичнішим моментом став вибух у сусідньому будинку. У квартирах вибило вікна, нам дуже пощастило тоді. Ми зрозуміли, що час тікати. Коли я вперше вийшла на вулицю за останній тиждень, то була дуже приголомшена.

Навколо ніби трапився справжній апокаліпсис: було сіро, холодно, під ногами валялися уламки скла, на вулиці жодної душі. Тоді я й зрозуміла, що від моїх рідних та улюблених місць залишилися тільки спогади.

Ми зібрали всі необхідні речі й поїхали до родичів дідуся в Харківську область. Нас заселили до тітки Яни, квартира була маленька, але краще в тісноті, ніж під обстрілами. Усе ніби почало налагоджуватись, як уночі ракета влучила в будинок культури, що був за 300 метрів від нас. Тітка Яна, директорка цього закладу, була дуже засмучена цією втратою, бо для неї це місце було важливим. Ми прожили у родичів до березня 2022 року, а потім мамина подруга запропонувала переїхати до її будинку, який пустував на той час. Ми одразу ж перебралися туди.

Ситуація загострилась: усе частіше було чути гучні вибухи з Харкова, а вночі всіх лякали літаки. 

Було складно справлятися з усіма почуттями поодинці, я буквально втратила майже все, що в мене було: друзів, рідний дім і спокій. Згодом я познайомилася з двома дівчатками, ми були однолітками, тому швидко знайшли спільну мову. З ними я провела своє досить цікаве літо, незважаючи на небезпеку, яка нас оточувала через війну. Проте я і досі сумувала за рідною домівкою, де не була вже дуже багато часу. У якийсь момент ракета потрапила у завод, який знаходився за декілька кілометрів від нас. Було дуже гучно і страшно, вперше за тривалий  часу я відчула безвихідь,  як на початку війни.

Скло у вікнах тремтіло, і я знову розуміла, що незважаючи на те, що перебуваю в більш безпечному місці, може статися щось погане.

Згодом ми знову переїхали до іншого будиноку, де було більше місця. Почалося дистанційне навчання. Дуже складно було навчатися в такий спосіб. Через внутрішню неорганізованість мені складно було вчитися в неформальній домашній обстановці. Але я змогла впоратися з цим випробуванням. З початком зими в нас почали вимикати світло.  Не було води, а продукти в холодильнику псувалися.

Новий рік ми теж провели у темряві, свято було зіпсовано повністю.

На початку вересня ми знову переїхали, цього разу лише я, брат і батьки. Почався новий навчальний рік, але через постійні відключення світла вчитися було дуже важко. Повітряні тривоги ночами не давали спати, а більшість моїх друзів переїхали за кордон. Незабаром я познайомилася з однією дівчинкою в інтернеті. Вона стала моєю дуже гарною подругою та справжньою підтримкою для мене, незважаючи на те, що ми знаходимося на великій відстані один від одного. Час продовжував іти, і ось настав мій день народження. Ми вирішили з мамою не запрошувати нікого і просто приготувати піцу вдома, але ракета влучила в завод поруч. Я вже встигла забути це почуття страху. Стіни та вікна ходили ходуном, а з підвіконь посипалися горщики з квітами.

У нас вимкнули світло, свято було, безумовно, зіпсованим. Я почувала себе дуже розбитою, війна зіпсувала не тільки моє свято, а й загалом мої найкращі роки.

Війна триває вже майже три роки, і вона сильно вплинула на мене. Я стала дуже тривожною людиною. Часто думки про щасливе минуле виринають у моїй пам'яті і змушують сумувати. Втрата людей, зруйновані долі  ̶  це те, що не можна пробачити. Діти, які не знали спокою, не ходили до школи через пандемію та війну, ̶ найбільша трагедія цього конфлікту. Думки про все, що відбувається навколо, фоново миготять у моїй голові практично кожен день. У цій безглуздій війні загинуло багато людей, багато доль було зруйновано. Люди ніколи не зможуть пробачити країну-агресора за те, що вони зробили з їхнім життям. Підростаюче покоління, яке не знало звичайного спокійного життя, не ходило до школи через пандемію та війну.

Війна  ̶  це справжнє пекло на землі.