Івкова Вікторія, 9 клас, Слов'янський заклад загальної середньої освіти I - III cтупенів № 9

Вчитель, що надихнув на написання — Голуб Світлана Петрівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звати Івкова Вікторія, я з міста Слов'янська Донецької області. Під час війни була вимушена переїхати в Дніпропетровську область. Я покинула свою домівку, як і тисячі людей.

У перші дні війни ми сім'єю “тимчасово”, як тоді вважали, переїхали до сусіднього міста Лимана, а вже пізніше, виїжджаючи під звуки пострілів, не знали, чи зможемо повернутись туди знову.

Почуття відчаю охопило наші душі, попереду чекала невідомість. Багато питань залишалося без відповідей.

Саме так ми опинилися в сусідній області. Проте життя продовжувало свій рух. Спокійне оточення і нові друзі поступово поліпшували моральний стан. Звикаючи до буденності в іншому місті, я поступово поверталась до хоч і маленької, але стабільності.

Для мене, як і раніше, важливе місце займала музика. Після вимушеної перерви гра на фортепіано знову посіла чільне місце в моєму житті.

Я продовжила займатись улюбленою справою. Години за грою на заняттях не були витрачені даремно. Нагородою за працю були численні дипломи за перемоги в обласних, Всеукраїнських та у V Міжнародному фортепіанному конкурсі «Piano-Art» (Україна-Словаччина).

П’єдестал мого власного творчого шляху займали нові гран-прі, призові місця.

Представляти свою країну в міжнародних конкурсах було, мабуть, найбільш хвилюючим: важливим аспектом стало не змагання за перше місце, а важливість донести світові про незламність країни, бажання показати, що, попри страшну війну, Україна продовжує жити і її народ разом з нею.

На даний момент я закінчила музичну школу, але занять не покинула й бажаю надалі розвиватися у цій сфері.

Переглядаючи відеозаписи виступів, переконалася, що вони не можуть передати емоцій від живих концертів. Змалечку, звикнувши до сцени, я прагнула залишатися на ній. Реалізація задуманого привела мене в танцювальний колектив. Цікаві знайомства допомогли мені освоїтися на новому місці.

Моє сьогодення наповнене навчанням: продовжую відвідувати гуртки, заняття, під час яких удосконалюється майстерність у сфері музики, граціозними робляться танцювальні рухи. Життя триває!

Український народ переживає нелегкі часи, але діти мають можливість розвиватися як особистості завдяки мужності наших воїнів. Вони — взірець стійкості та патріотизму, саме ці якості формують характер сучасного українця.

Україна була, є і буде.

Вона протягом багатьох століть відстоює свої права на свободу та незалежність, доводить незламність українців. І ми, громадяни України, допомагаємо їй у цьому з вірою в серці на мирне і щасливе майбутнє!