Охіна Аліна, 16 років, Комунальний заклад «Вільхівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів Станично-Луганської селищної територіальної громади»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Вайсберг Л.М

Перший день війни? Який жахливий день у житті людей нашого краю! Ми тоді ще не розуміли , що саме відбувається. Для більшості громадян України напад Росії став шоком. Так і моя родина не стала виключенням. Коли все починалось, люди розділились у своїх поглядах.

Я знаю випадки, коли навіть у родинах були проблеми в стосунках,на тлі ставлення до цієї війни. Але згодом, всі зрозуміли, що відбувається.

Коли почали звозити військову техніку стало зрозуміло, що починається справжня війна. І ця війна не десь і не колись, а у моєму житті, у моєї домівки. Деякі люди почали залишати свої домівки.

Моя родина нікуди не збиралась переїзджати, мій дім тут! Але коли почались масовані обстріли із забороненої зброї, мої батьки вирішили вивезти мене з мамою в безпечне селище.

Коли тато нас віз, ми під’їхали до блок посту, який прозвали «Сталінград», справді жахливе місце обстрілів. Там стояли розбиті танки. Ця картина буде у мене стояти перед очима все моє життя.

На новому місці було безпечніше, але звуки обстрілів ми чули і хвилювались за своїх близьких. А ще ми з мамою дуже хвилювались за моїх дідуся, бабусю і тата. Зв’язку тоді не було.

Завдяки дипломатичному процесу вдалося досягти перемир’я. Мене вирішили привезти до дому. Не зважаючи на такі тяжкі обставини, наша школа намагалась працювати. Вчителі залишались на своїх робочіх місцях, діти ходили до школи. Але всі ми зіткнулись з новою реальністю, намагались продовжувати працювати і вчитись.

Життя продовжувалось у таких тяжких умовах, не можна було собі уявити, що все це може бути з нами, весь цей жах, як у кіно. Але він не закінчувався, ми жили в цих умовах. На той час в класі у нас залишилось з двадцяти одного учня - тільки сім. Незважаючи на тяжкі обставини, наші вчителі намагались проводити нам новорічні свята.

У 2014 році Україна зупинила вторження російської регуляторної армії та зберегла державність. Наш спротив з російськими оккупантами є війною за незалежність та територіальну цілісність Української держави.

Не можливо передати словами наскільки мотивована наша молодь. Сильна духом, сповнена віри в майбутнє, з усвідомленням своєї місії, з бажанням працювати для країни і змінювати її. Ці молоді люди вже сповна пізнали горе.

Ще з дитинства я мріяла стати юристом, і ніякі обставини не завадять мені опанувати цю спеціальність. А ці перешкоди, навпаки допоможуть нам жити, мріяти, досягати своєї мети.

Я вірю, що на Донбас скоро прийде мир, що порозуміння буде досягнуто. І тут сама лише зброя не може бути гарантом нашої незалежності. Освіта, патріотичне виховання – це броня, яку буде важко пробити ворогу.

На захист України мають стати не лише військові, а й історики, письменники, юристи, лікарі. Кожен з нас любить неньку - Україну, захищає її. Тільки разом всі ми збудуємо.