Холошенко Марія, 11 клас
Красноградський ліцей №1 ім.О.І.Копиленка
Вчитель, що надихнув на написання есе: Питрикіна Катерина Йосипівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Я – українка! Щаслива, що довелося народитися в країні зі славною історією, багатою культурою. Рада від того, що останнім часом ми все частіше звертаємося до своїх давніх звичаїв, обрядів, які мають тисячолітні традиції. На жаль, у великих містах люди поступово забувають деякі з них, але в селах більшості традицій завждт дотримуються і поважають їх.

Наша Україна – осереддя Європи. Її географічний центр знаходиться біля міста Ракова, що на Закарпатті. Наші предки були хоробрими воїнами, вони завжди боронили свою країну до останнього, аж поки хоч один воїн міг тримати в руках списа та булаву. У роки Другої світової війни українці теж виявили неабиякий героїзм. Вони ще раз довели свою волелюбну вдачу, бажання бути незалежними, жити під мирним небом. Складаю глибоку шану і вдячність нашим воїнам-захисникам і сьогодні.

Із здобуттям незалежності Україна стала самостійною суверенною державою. За цей час нашому народові довелося пережити чимало лих, але, вважаю, що влада робить все можливе, щоб покращити людям життя.

Українські школярі та студенти беруть участь у міжнародних навчальних програмах. Наші співаки – учасники міжнародних конкурсів, спортсмени – міжнародних змагань.

Українська мова – одна з наймилозвучніших у світі! Вона повинна стати цементуючим, спільним знаменником єднання нації, втілення національної ідеї, державності, відродження та розквіту України. Адже, незважаючи на столітні утиски, переслідування, ми зберегли і свою мову, і національну культуру, яка подарувала світові славні імена Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки. І щоб не було прикро за державу, вважаю, вже настав час всім прислухатися до молитви : «Аби були всі єдині!» Бо тільки так зацвіте калиною, закрасується на луках Донбасу, берегах дніпровських і полонинах Закарпаття наша рідна, солов’їна і невмируща українська мова. тож українці всіх країн, єднайтеся у мові! Саме це має стати нашою національною ідеєю.

Легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче – слабку і незахищену. Та хіба справжні сини покинуть напризволяще хвору матір? А батьківщини в кожної людини тільки одна як мати. Я не засуджую людей, котрі емігрували за кордон у пошуках кращої долі. Але впевнена, що вони глибоко нещасні.

Можна мати матеріальні блага, але не мати можливості дихати рідним повітрям, вклонитися рідній оселі. Можливо, це високі слова про любов до рідної землі, можливо, ви їх не раз чули від когось іншого, але вони линуть з глибини моєї душі, тому я вважаю їх своїми.

Мені радісно і млосно в грудях від усвідомлення власної значущості для України. Бо саме моє покоління буде відбудовувати її економіку, удосконалювати сільське господарство, рухатиме вперед науку, освіту і культуру.

Кожен українець має усвідомити : він – онук Тараса Шевченка. Він – громадянин України. Тож робімо все можливе і неможливе, щоб ми це виголошували з високо піднятою головою! Це і є моя, твоя і наша суперсила.