Довбня Христина

8-І клас, Рокитнівський ліцей №2 Рокитнівської селищної ради

Вчителька, яка надихнула на написання – Балдич Наталія Іванівна

Війна. Моя історія

Війна. Яке страшне слово! Це жахливі події, які розгортаються через несправедливість і неприязнь між країнами, це жорстока боротьба за владу, внаслідок якої наші воїни віддають своє життя за мир та спокій цивільних громадян. Ранок двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року сколихнув усю країну. Наша ненька Україна полинула у пітьму, потрапила у розжарені обійми війни. Українські громадяни з перших днів війни пішли захищати нашу суверенну та незалежну державу від загарбників. Зараз і досі розгортаються ці жорстокі події, українські воїни відчайдушно захищають Україну. Ця боротьба ведеться понад шістсот днів, і кожен може докласти своїх зусиль. Українці активно волонтерять, постачають на фронт боєприпаси та гуманітарну допомогу. Зараз вже майже всі усвідомлюють ці сумнозвісні події, але це усвідомлення прийшло не одразу. Я декілька тижнів не могла в це повірити.

Багато хто вирішив виїхати за кордон і зараз знаходиться за тисячі кілометрів від своїх домівок, а деякі люди вже ніколи не повернуться додому. Моя сім’я вирішила залишитися. Ворог активно руйнує наші мирні міста та села, щоденно наші воїни наближають перемогу, захищаючи країну. Країни-партнери надсилають нам пакети допомоги, вводять санкції проти країни- агресорки. Я пишаюся своєю країною! Українці попри все змогли об’єднатися та стати дружніми. Ми, навіть розкидані по всіх куточках світу, змогли довести нашу єдність та мужність. Війна змусила мене переосмислити багато речей, змінити своє ставлення до людей.

Дуже добре пам’ятаю той ранок, коли розпочалася війна. Я прокинулась від страшної звістки і не зовсім зрозуміла, що відбувається, але мама з бабусею мені все пояснили. Через годину я почула перший сигнал повітряної тривоги, довелось шукати найближче укриття та поспіхом туди йти. Лише в укритті я почала розуміти, що це все відбувається насправді. Люди в укритті хоч і намагалися зберігати спокій, але недарма кажуть, що очі - це дзеркало душі, в яки було видно страх. Мені також було моторошно, але за дві години все минулося, люди почали розходитися по домівках, та внутрішня тривога не відступала. Незабаром знову пролунала повітряна тривога, прогнози були не втішними, ми приготувались до найгіршого, але знову все минулося. Потім ввели комендантську годину та онлайн-заняття у щколі. Я сумувала за друзями, але розуміла, що це все недаремно, учителі підбадьорювали школярів, вселяли віру у світле майбутнє та перемогу України.

Дні минали, люди вчилися зберігати спокій та сподіватися на краще.

Війна навчила нас об’єднуватися, допомагати, цінувати кожну мить.

Мої друзі на деякий час поїхали із селища, тому мені було самотньо.

Та шосте червня дві тисячі двадцять третього року розділило життя багатьох українців на до та після, близько третьої ночі ворог підірвав Каховську гідроелектростанцію.

Вода смертельними обіймами охопила багато населених пунктів, росіяни не давали змоги на евакуцію.

Люди на гумових човнах відправляли людей з постраждалих місць. Пізніше волонтери розвозили людям їжу, воду та ліки, евакуйовували людей та тварин. Ця катастрофа призвела до загибелі людей та тварин, забруднення Чорного моря, втрат врожаю.

Пройшло трохи часу, і ми пішли на навчання до школи. Нарешті всіх можна було побачити, поспілкуватися, обміянятися своїми враженнями та думками. Біля школи збудували укриття, куди, у разі повітряної тривоги ми могли б сховатися. У нашій школі за цей час проходило багато цікавих та благодійних заходів, наприклад: Сплести патріотичний браслет для воїна. Неодноразово проходив ярмарок, де кожен клас продавав смаколики , а потім відправляв виручені кошти на потреби Збройних Сил України.

Із приходом війни моє життя дуже змінилося, я зрозуміла ціну волі та незалежності і, лише дякуючи нашим захисникам. Ця страшна війна навчила мене цінувати своє життя та життя інших. Я сподіваюся, що це все скоро закінчиться. Пишаюся тим, що я українка! Вірю в нашу перемогу!