Самохіна Софія, 10 клас, Жашківський ліцей № 1 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Піддубняк Світлана Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Ось так швидко пролетів час. Уже скоро 1000 днів повномасштабної війни Росії проти України. Це майже 3 роки — 3 роки, як країна-агресор безвинно вбиває мирне та військове населення нашої незалежної України. Кожен з нас переживає ці страшні та складні моменти. Ніхто не міг подумати, що в XXI столітті можлива кровопролитна війна, яка несе тисячі смертей. Кожен українець відчув на собі біль втрати рідного, друга, товариша. Кожен з нас пройшов нелегкий шлях.

І з нагоди діяльності благодійної організації «Фонд Ріната Ахметова» спільно з установою «Інститут модернізації змісту освіти» я хочу розповісти про свій шлях від початку 24 лютого 2022 року.

Напередодні, а саме 23 лютого, нам розіслали план дій на випадок, якщо Росія почне вторгнення на територію України. Ніхто не вірив, що таке можливо в XXI столітті, але ранок 24 лютого змінив усе. Ми прокинулися в новому житті — житті вибухів, постійного стресу, переживань, ракет, літаків, шахедів, втрат та загрози ядерної небезпеки.

Мій ранок 24 лютого розпочався з двох вибухів у військовій частині. Усі були налякані, не розуміли, що робити.

Ми передавали тушонку хлопцям на передову, збирали одяг для переселенців, але найбільшою допомогою вважаю те, що ми прихистили біженців. Були часи, коли в нашому будинку перебувало більше 20 людей (моя сім’я складається з трьох осіб). Переселенці були з Білої Церкви, Кривого Рогу, Києва, Вишгорода, Бучі та Ірпеня.

Пристосувавшись до реалій війни, ми знову підключились до онлайн-навчання.

Але довго вчитися мені не вдалося, оскільки 09.12.2022 року я потрапила в дитячу лікарню «Охматдит» з діагнозом рак крові. Лікарі казали, що в організмі стався збій через стрес, викликаний війною. Шансів на виживання давали 0%, оскільки було заражено 99,3% крові, але, як ви розумієте, я поборола рак. У лікарні було набагато страшніше за своє життя, бо ти не знаєш, від чого можеш померти — від ракети чи від раку.

Під час хіміотерапій я бачила, як збивають шахеди, літають ракети, працює ППО, чула вибухи. Це страшні події, які стануть частиною історії.

А найнестерпніший біль — це те, що 08.07.2024 року Росія цілеспрямовано завдала ракетного удару по дитячій лікарні «Охматдит». Постраждали люди та новий корпус, де лікувалися онкохворі діти з усієї країни.

Ось деякі з масованих терактів, які вчинила країна-агресор за період війни: 16 березня 2022 року — один із найбільших воєнних злочинів Росії — авіаудар по драмтеатру в Маріуполі. Будівля була прихистком для понад 1 тисячі людей, досі не відомо точна кількість загиблих. 6 червня 2023 року — підрив росіянами Каховської ГЕС. Було підтоплено близько 80 населених пунктів. Лише в окупованих Олешках кількість загиблих може обчислюватися сотнями.

Ніхто не знає, чи це початок кінця, чи кінець початку. Скільки ще це триватиме — місяць, рік, два чи 10 років?

Люди не мають припущень, коли закінчиться ця війна. Розуміючи, що ми — діти війни, і наше майбутнє покоління вивчатиме нас у підручниках з історії України. Хочеться зробити все для нашої перемоги.