Наше місто було окуповане 1 березня 2022 року. Проживши в окупації, ми були змушені тікати з власного дому, рятуючи життя. Переїхали до більш безпечного місця і почали все з нуля в новому місті, але цей болісний досвід залишив глибокий слід - наша родина розпалася. Життя тепер остаточно розділилося на "до" і "після".

Найстрашнішим днем став виїзд з окупації під дулом автоматів. Ми їхали в постійному жаху, розуміючи, що будь-яка випадкова машина на дорозі може бути розстріляна. Попри весь цей стрес, моя дитина намагається триматися і знаходити радість у дрібницях. Вона активно займається баскетболом, а найбільше її надихають зустрічі з друзями. Зараз у сина є заповітна мрія - він дуже хоче, щоб на день народження йому подарували цуценя французького бульдога.