До великої війни Ігор та Юлія мали свій маленький рай у Хуторі-Михайлівському: дім, теплиця, власний магазин. Коли їхнє прикордонне місто накрило артилерією та FPV-дронами, більшість сусідів виїхала. Але подружжя залишилося — хтось мав возити хліб літнім людям, яким просто не було куди тікати.

Напередодні трагедії Ігорю наснився моторошний сон, ніби він витягає уламок із голови, та чергову поїздку він не скасував. 8 червня 2026 року в дорозі по хліб його авто атакував дрон. Вибух. Машина палає. Ігор, залишаючись при свідомості, опускає очі й бачить під ногами власну відірвану руку. Військові довезли його до лікарні.

Юлія того ранку так і не дочекалася чоловіка. Звістку повідомили місцеві.  Добиралася до чоловіка під загрозою нових ударів. Побачила Ігоря в реанімації. Їхній восьмирічний син Марк підбадьорював : «Папа у нас сильний, він впорається».

Далі була боротьба за життя: 12 операцій за два місяці, фантомні болі та психологічні зриви. Юлія була поруч щохвилини, страждаючи від безпорадності.

Наразі родина живе в Шостці. Ігор готується до протезування і з нуля вчиться робити все лівою рукою. «Ми сім’я, разом ми сила», — каже подружжя сьогодні. Це їхній виборений кров'ю рецепт життя, який доводить: можна втратити дім, бізнес чи навіть частину тіла, але неможливо знищити любов, яка тримає двох людей разом.