У ніч на 2 червня 2026 року Київ здригнувся від масованої атаки ракетами та ударними дронами. У різних районах столиці палали будинки, гинули люди, десятки отримали поранення. Однією з них стала 20-річна Софія Демидюк — студентка-хореографка, для якої танці з дитинства були сенсом життя.

Тієї ночі Софія спускалася в укриття гуртожитку. Навпроти будівлі вже сталося влучання. Побачивши скривавлену дівчину, вона зупинилася, щоб допомогти. Саме в цей момент пролунав новий вибух. «Усе як у слоумо. І я вже на землі. Уже поміч потрібна мені», — згадує Софія.

Ворожий уламок пробив їй стегнову кістку. За секунду опинившись перед загрозою втратити те, навколо чого будувалося все її життя, вона вимовила лише одне: «Я ж танцівниця, як я буду без ноги?»

Поки Софію відтягували до гуртожитку, пролунав ще один вибух, і люди прикрили дівчину собою. Через безперервні удари швидку довелося чекати близько двох годин, а до лікарні її везли під звуки вибухів. Ще не усвідомлюючи масштабу поранення, у приймальному відділенні вона просила хірургів швидше зробити операцію, бо о 7:30 мала бути на роботі. Але попереду на неї чекали місяці боротьби.

До цієї ночі Софія жила майже без пауз: навчалася, викладала фітнес, працювала з дітьми та танцювала у шоу-балеті на чотирьох роботах. Навіть опинившись на лікарняному ліжку, вона віддалено готувала своїх маленьких вихованців до конкурсу. І за кілька днів вони прийшли до її палати вже з медалями.

Одним із тих, хто найбільше боровся за відновлення Софії, шукав лікарів та підтримував її, був хрещений батько Сергій. У ніч перед записом цього інтерв’ю його не стало. Проплакавши весь ранок, дівчина не відмінила  зйомку. Для Софії було критично важливо розповісти про людину, яка врятувала її в найтемніший момент.

Софія продовжує складну реабілітацію і вже веде заняття. 20-річна хореографка не сумнівається ні на мить: вона ще обов'язково станцює  свій найкращий сольник!