Війну ми зустріли вдома. До нашого міста вона дійшла через тиждень після початку повномасштабного вторгнення. Почалися обстріли, і ми були змушені ховатися в підвалі батьківського будинку. З часом зникла електроенергія, згодом газопостачання та вода. Грілися буржуйками. В таких умовах було неможливо залишатися з дитиною та батьками з інвалідністю, тому ми прийняли рішення евакуюватися. Спочатку поїхали в сусіднє село до знайомих, а за два дні виїхали в Біленьківську громаду Запорізької області.

Ми живемо тут вже пʼятий рік, але, на жаль, війна дістала нас і тут. Обстріли FPV-дронами відбуваються майже щодня. Світла більшість часу немає, а без нього зникають вода та тепло, оскільки насоси залежать від електрики.

Попри ці випробування, дитина намагається жити наповненим життям. Вона захоплюється музикою, вокалом та танцями, любить спорт, зокрема футбол і верхову їзду. Також обожнює прогулянки на свіжому повітрі та їзду на велосипеді. В її серці живе велика мрія: вона хоче відкрити власний притулок для тварин, щоб дарувати їм турботу та безпеку.