Буряк Назар, 11 клас, Великоканівецький навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кононенко Світлана Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Це був звичайний день. Не підозрюючи нічого поганого, я збирався до школи. Та раптом мені зателефонували рідні: «Будь спокійним і не хвилюйся, розпочалася війна». Спочатку для мене це прозвучало як невдалий жарт, але пізніше, коли на всіх каналах та в соціальних мережах про це говорилося, я зрозумів серйозність ситуації.

Перший місяць не відчував якоїсь загрози. Мої друзі познайомили мене з чудовими хлопцями. Пізніше я дізнався, що вони зуміли виїхати із окупованого Маріуполя.

Їхні історії про те, як 24 лютого 2022року прокинулися не від будильника, а від звуку вибухів, дуже мене вразили. Я навіть не міг подумати, що прекрасне місто Марії, в якому проживало цивільне населення, буде зруйновано заради чиїхось амбіцій. Звісно, лише міг уявляти, що ці хлопці тоді відчували. На початку другого місяця мої рідні розпочали донатити на ЗСУ. Невелика допомога, але з часом все більше і більше ці кошти приносили свої результати.

Наша школа теж проводила акції для підтримки українських воїнів.  До цих заходів долучався і я.

За чотири місяці війни вперше у своєму житті побачив і вертоліт, і літак, і  дрон. Звуки їх моторів викликали у мене лише страх, але був вдячний захисникам і захисницям, що ними керували саме вони, а не рашисти. Найбільше мене зацікавила робота дронів. Я почав цікавитися цією інноваційною технологією. Зібрати справжній дрон у мене не було можливості, до того ж його потрібно запрограмувати. Щодо програмування я вже багато чого знав, переглядаючи відеоролики, сайти з інформацією, статті.  

Тож теорію зрозумів, але була проблема із практикою. Я не міг придбати дрон, тому не вийшло реалізувати свої плани.

Та ось у 2024 році до нас на Черкащину приїхав американець, звати його Джеймс Віш. Він займався розробкою дронів. Джеймс найбільше хотів передати свої навички саме молодим. І тому він проводив для підлітків курси, у яких я з цікавістю взяв участь. На цих заняттях зрозуміло було, як це складно управляти дроном. Правда, з керуванням маленьких дронів розібрався швидко. Проблеми розпочалися, коли дали «Мавік». Я не уявляв, скільки знань для цього всього потрібно ЗСУ.

Моє сприйняття світу змінила війна.  Найбільше не подобається в людях те, що вони готові убивати, щоб досягнути своєї мети.

Я став більш чуттєвим до чужих проблем, пов’язаних саме із війною, більше почав цінувати життя людей, які оточують мене. Мої бажання також змінилися. Я прагну не лише до власного успіху, а й до покращення життя своїх близьких. Моя мрія - це країна, де панує злагода і мир, де ми всі разом зможемо відбудувати,  що було зруйновано.

Сьогодні, після тисячі днів війни, я дивлюся в майбутнє з надією на краще життя, мир і спокій. Мій життєвий шлях став маленькою частинкою допомоги для ЗСУ. Дякую нашим захисникам і захисницям, що я можу писати про свій життєвий шлях у спокої.