Корвін-Піотровська Домініка, 9-б клас, школа "Generation 22"

Вчитель, що надихнув на написання — Мельник Валерій

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Мене звуть Домініка, я учениця 9 класу й мені 14 років.

Наша родина велика — у мене 2 сестри і 4 брати. Війна застала нас на Черкащині (село Легедзине), куди ми переїхали з Києва під час ковіду. Там ми долучалися до плетіння маскувальних сіток у місцевому музеї, де був організований штаб допомоги армії. У Київ ми повернулися у 2023 році.

З моєю родиною, на щастя, нічого поганого під час війни не сталося, нас дістають тільки повітряні тривоги.

Нашій безпеці я завдячую ЗСУ, зокрема моїй улюбленій тітці Сашці, солдату-оператору дронів. Тому я хочу розповісти саме про неї.

Моя розповідь базується на проведеному з нею інтерв’ю.

Саша на початку повномасштабної війни вирішила залишитися у Києві, бо вже на той час була волонтеркою — допомагала в’язням кремля, які ще у 2014-2015 роках потрапили у полон. Ще бувало, що Саша допомагала знаходити необхідне військовим бригадам.

Спочатку Саша хотіла піти у тероборону. Але тоді там було замало місць і були величезні черги й тому Саша залишилася волонтерити, бо вміла вже це робити.

Але бажання долучитися до війська не полишало її. 

Бо вона якось не могла по-іншому, адже ще коли почалася війна у 2014 році, відчувала що вона потрібна у Збройних Силах України. 

Тож коли почалася повномасштабна війна, то вона вирішила що її час прийшов.

Кажуть що жінкам, до того ж у молодому віці, важко потрапити до армії. Тому я розповім, як саме Саша це зробила.

Вона була у 3-х чи 4-х ТЦК, але її не хотіли брати, бо говорили — ти ж жінка, куди тобі? Та вона стояла на своєму.

У неї був друг, який вже воював і вона з ним домовилася, що він зробить їй відношення на частину. Так вона змогла добитися свого і у вересні 2022 року приєдналася до війська.

Чим Саша займалася, коли їй вдалося долучитися до ЗСУ? Спочатку вона працювала у штабі і займалася психологічними питаннями, так як вона за освітою психолог, також займалася інформаційною діяльністю, комунікувала з бійцями.

Як саме Саша стала оператором дронів ? Спочатку вона служила у 43-й бригаді і вона каже «там було класно». Але будучи у тилу вона не могла задовольнити своє найбільше й найсильніше бажання потрапити на фронт і побачити все своїми очима, допомагати на там. Звісно, робота у тилу була теж важлива, але Саша прагнула дечого більшого і вона просила, щоб її відправили на фронт. Через це у неї з другом навіть був конфлікт, бо він казав, що дівчатам не слід їздити на фронт, у нього була така трохи сексистська позиція.

Коли вона була в тилу, вона задала собі питання: «ОК, я потраплю на передову, яку користь зможу принести?». І вона вирішила бути оператором дронів, для чого пройшла відповідні курси.

Отримавши цю спеціальність, вона вирішила перевестися у 4-ту танкову бригаду і воювала на Харківщині.

Там вона отримала позивний «Скай» (як та, що запускає дрони в небо). Навесні 2024 року Саша отримала поранення лівої руки і зараз на реабілітації.

Послання Олександри молодим людям: не треба романтизувати війну, в ній немає нічого класного, прикольного, романтичного,

хоча так, там бувають деякі смішні речі. Треба намагатися завжди розмовляти українською мовою. Так, декому це трохи важко, але так ти самоідентифікуєшся. Ще треба добре вчити історію і трохи волонтерити, якщо є бажання.

Тепер я ще краще розумію, що війна — це дуже важко і складно і вона набагато ближче, ніж ми думаємо. Вона може тривати ще довго, ми маємо це розуміти і бути готовими. І тоді ми обов’язково переможемо!